На обличчі Шуй Інь промайнуло занепокоєння:
Мені дали саме цю адресу.
Тітонька, побачивши її занепокоєння, сказала:
- Покажіть мені адресу. Можливо, це десь у цьому районі.
« Непогано, перший зустрічний чоловік виявився сприйнятливим» — подумала Шуй Інь, витворивши на обличчі стурбований вираз:
але пам’ятаю район Наньган, вулиця Чуншеань і 25 - й дім.
— Тут немає вулиці Чуншеані, це вулиця Чуньфена, ви, можливо, переплутали адресу? Знаєте номер телефону? У мене вдома є телефон, я можу допомогти подзвонити і запитати.
— Я не знаю номер телефону. Я шукаю свого чоловіка, він залишив нас з донькою і втік з іншою жінкою. Того року моя свекруха померла, і ми з донькою прийшли шукати його.
Цей час був дуже неспокійним, час переходу від старого до нового. Багато чоловіків кидали дружин і дітей у гонитву за « любов'ю, що розвивається » або намагалися в ті міста шукати можливостей, залишаючи своїх домашніх жінок. Війна ще не закінчилась, а скрізь була напружена і зв’язок на великих відстанях був складним. Ніхто не міг перевірити, чи вона говорить правду, тому Шуй Інь безсоромно збрехала.
Тітонька, мабуть, не раз читала подібні історії в газетах. Вона співчутливо дивилася на втомлених з дороги маму і дочку.
Хе Сянь не розуміла, про що говорить її мама. Вона відчувала себе трохи загубленою, і до того ж боялася незнайомців, тому вона лише дивилася своїми жалобними круглими чорними очима, міцно притиснувшись до Шуй Інь. Одна була сумною, інша — розгубленою, і обидві були мимовільно співчутливими.
- Ми ледве дісталися сюди... Тітка, ви впевнені, що в окрузі зовсім немає чоловіка на ім'я Хе Дунпен?
Тітонька дивилась на жінку з надією перед собою і, як ні важко їй було на серці, похитала головою.
Шуй Інь тихо заплакала завдяки їй, а Хе Саяньйон не могла зрозуміти: чому її мама, яка лише кілька хвилин накоїла таку спокійну і сильну, тепер так гірко плаче? Зберігаючи Шуй Інь за руку, вона обережно сказала:
— Мамочка, не плачь.
Тітонька стала ще важчою. Вона глянула на небо і вигукнула:
що ви тепер робитимете?
Шуй Інь витерла сльози і знову подякувала їй:
— Я хочу подивитися, чи є поблизу когось, хто здає кімнати. Ми хотіли б спочатку зупинитися, а потім потихеньку шукати мого чоловіка. Я впевнена, що ми якось його знайдемо.
Тітонька з жалем відповіла:
— У мене в родині багато людей, вільних кімнат немає, інакше я б вас хоч на одну ніч оселила.
Шуй Інь не додала цього значення. Вона і не сподівалася знайти притулок настільки легко, що просто спробувала бути щасливою. Вона хотіла зняти житло десь поблизу, і, звичайно, їй треба було створити про себе відповідне враження. Будинки тут були досить старі, і напевно знайшовся б хтось, кому живеться погано і хто погодився би здати їм кімнату.
У цей момент двері навпроти відчинилися, і на порозі з'явилася сива бабуся в окулярах, привпроваджена шумом.
— Индинь, у тебе гости? — запитала вона.
Тітонька глянула на Шуй Інь з донькою і вигукнула: « Ах!», бажаючи допомогти мені, підійшла до бабусі, щоб пояснити ситуацію.
— У вас вдома багато кімнат, — сказала вона. — Може, здасте їм одну? Якось ваша онука запропонувала найняти вам будинок, але ви відмовилися. У вашому віці багато чого вже не так легко робити самостійно, а якщо у вас буде постоятелька, вона і компанія складе, і допоможе якщо що.
Бабуся поправила окуляри, уважно подивилася на Шуй Інь і посміхнулася, побачивши Хе Сяоань.
— Можна і так, — погодилася вона.
Вона поманила їх до себе:
- Підійдіть сюди. Ви вже поїли? Спочатку повечеряйте, а потім розповісте мені про себе.
Шуй Інь з вдячністю посміхнулася тітонька і, взявши за руку Хе Сяань, увійшла у двір до бабусі.
Багато людей у ті часи ще були затемнені, але сприйнятливі люди насправді щиро реагували на це. На відміну від сучасних тих, хто навчився постійно пильності через шахраїв навколо.
Бабусю звали Ян. Вона не була уродженкою Шанхая, а приїхала сюди з чоловіком і прожила тут уже кілька десятиліть. Тепер, коли чоловік помер і діти виросли й роз’їхалися, вона залишилася сама в домі.
Шуй Інь помітила в саду вишукані квіти, а всередині — скромну, але чисту атмосферу. Бабуся Ян сама була поважною жінкою. На столику біля плетеного крісла лежала книжка англійською мовою, а в кутку стояло старе піаніно, вкрите білим мереживом скатертину. Шуй Інь відразу зрозуміла, як їй слід поводитися з бабусею Ян.
Коли Шуй Інь не хотіла влаштовувати своє життя, ніщо не могло змусити її діяти. Але якщо вона вирішувала жити відповідно до цього, то мала краще ставлення до більшості людей.
Представивши перед тіточкою, вона показувала себе більш жалобною сторону, але з бабусею Ян навмисно, хоч і вільно, виявляла хороше виховання та ніжні манери. Адже така жінка, очевидно, не мала б достатньо грошей і тому навряд чи здаватиме кімнату для першого зібрання за орендну плату.
Хоча цей варіант спочатку не входив у плани Шуй Інь, він, без сумніву, був навіть кращим, ніж вона гадала і куди безпечніше.
Вони повечеряли разом, і Шуй Інь поступово виклала вигадану нею легенду. Вона не вдавалася у непотрібні подробиці — надмір інформації може видати її, але деколи вона навмисно робила багатозначні паузи і дозволила лише їй створити здогадки та виявляти співчуття.
— Ви знаєте англійську? — На здивування бабусі Ян. Шуй Інь, а також пошарпаний одяг не відповідали образу освіченої людини.
- Так, я вчила його колись, але потім... — Шуй Інь гірко посміхнулася і замовкла, а в її голосі лунали сумні слова та жаль. - Давно вже не практикувалася.
Бабуся Ян кивнула:
— Це помітно, деякі звуки вимовляєте не зовсім правильно.
Річ не в Шуй Інь, а у тому, що англійська вимова цього періоду трохи відрізняється від пізнішого «станнього ».
— Якщо можна, я б з радістю вчилася у вас, — щиро і тепло посміхнулась Шуй Інь.
Бабуся Ян зраділа:
- Чудово! Мені тут одній буває нудно, а з сусідкою жити стане куди веселіше. Нелегко виховувати дитину, якщо хочете, поки у мене.
https://literna.net/uk/books/115-aktrisa-potraplyaye-v-melodramu-strazhdannya-zaversheno