« Я не хотіла стільки сваритися з цією клятою системою, але вона сама напрокаталась. Я б не заспокоїлася, поки не висловила все, що думаю."
Я ледве простягнула руку Шуй Інь потрогала лоб. Звичайно, температура була досить високою — у всіх тілах було розбито тіло, а один простий рух викликав запаморочення. Вона полежала, приходячи в себе, ще деякий час, перш ніж відкрити очі і оглянутися.
[Задача першого рівня теперішнього світу: знайти втікача з будинку пасинка, Хе Ченцза і переконати його продовжувати навчання.]
« Йди до біса! Хочеш покарати - покажи, не хочеш - заткнись".
Шуй Інь з усіх сил надала на пульсуючі віскі. Вона була в самій заурядній кімнаті. Стіни були вже давно побілені, а біля плінтусів і вікон виднілися сліди облуманої фарби. Зверху нависав стеля з якихось дошок і зсідала лампочка.
У кімнаті, окрім дерев’яного ліжка на якому вона лежала, стояли дерев'яний стіл і шафа з дзеркалом.
На склі вікна були наклеєні газети, через що в кімнаті стояв тьмяний, який дає світло, та й вологість і запах гнилого дерева теж не раділи.
Поки Шуй Інь лежала і дивилася оточення, двері зі скрипом відчинилися, і увійшла маленька худорлявка дівчинка. На ній була стара залатаний одяг, волосся відливали жовтою, і виглядала вона року на чотири або п'ять.
Ця дівчинка була третьою дитиною в сім’ї. Як і попередні названі доньки та син, ця дівчинка теж не народилася Му Сян. Її підібрали приблизно рік тому, коли Му Сян і Хе Дунпен поверталися з закупки товару. У той час у неї була сильна температура. Вони підібрали її, довго лікували і виїхали, а потім залишили в родині, назвавши Хе Сянь. Зараз їй повинно бути шість років.
У короткому описі цієї дитини згадується дуже скупо, порівняно з двома іншими дітьми в сім’ї, і навіть у кінцевому завданні її імені не було згадано.
Це означало, що вона не важлива або була непотрібною для розвитку сюжету чи приречена на ранню загибель, тому в неї мало сцен.
Дівчинка боязко, наче лягла худа мишка, підійшла до ліжка. Її зріст був лише трохи вище краю ліжка.
- Мамо, тобі краще? — тихо запитала вона.
Шуй Інь байдуже подивилася на неї.
— Ще ні.
Її голос був хриплим, навіть вимовив ці два слова завдавали болю.
Через деякий час вона почула звук наливної води. Відкривши очі, вона побачила Хе Сянь, присівши в кутку і стискаючи червоний термос у руці, наливаючи гарячу воду до емальованої чашки. Незабаром вона підійшла з тією самою чашкою, наповненою вже не дуже гарячою водою.
— Мама, попей воды.
Шуй Інь зробила кілька ковток води, лягла назад і непомітно для себе заснула. Сон був важким і неспокійним, їй навіть приснилося кілька видінь, а прокинувшись, вона відчувала себе повністю виснаженою фізично й морально.
— Мама? Мамо?
Її розбудив голос Хе Сіоань. Дівчинка поставила на прикровену тумбочку піалу з синім каймою, всередині якої була рідкий рисова каша, зверху були покладені смажену траву і маленький шматочок ферментованого тофу, привласнений перцевим порошком.
— Мама, кутай.
- Це ти приготувала? — Шуй Інь глянула на неї.
— Угу. — Здається, що Хе Сянь неправильно зрозуміла її і додала: « Я використала дві мірні склянки рису так само, як вчора, зайвого я не брала.
Коли дівчинка побачила, що її обличчя шаленіше, ніж звичайно, то відчула ще більше заробіла і тихо додала:
— Я залишила їжу старшим братам і сестрі.
У Шуй Інь не було апетиту, але вона все ж піднялася і почала їсти, байдужо кинувши:
— Не залишай їм нічого, з'їж сама.
Хе Сянь з подивом подивилася на матір.
Вона ніколи не чула від матері таких слів. Зазвичай їхня мама була дуже доброю до старших братів і сестер, завжди думала про них. У порівнянні з ними Хе Сянь, яка теж кликала її маму, не сміла сердитися на неї, як старший брат зі своєю сестрою. У зв’язку з Хою Сянь мама завжди усміхалася, навіть якщо їй було дуже важко. Навіть коли вона була глибоко засмучена, то усміхалася їй, ніколи не визираючи такою суворою і безстрасною, як зараз.
І вона також сказала не залишати їжі старшим братам і сестрі.
Хоча Хе Сянь не розуміла, чому відбулися такі зміни, вона була слухняною дитиною — що скаже Шуй Інь, то й зробить.
Коли настала ніч, Шуй Інь прокинулася від чергового сну, цього разу розбуджений шум зовні. За дверима лунали гучні голоси, змішані з чиїмсь тихим риданням.
Шуй Інь сіла, похитав головою. Коли вона відчула себе трохи краще, то встала, одягла туфлі і вийшла. Ззовні вона побачила Хе Сіоянь, яка забилася в кут і тихо схлипує, та дівчина з довгою косою, що вказує на неї з злобою:
- Ти що, спеціально не залишила мені їжі? Хіба ти не знала, що я сьогодні повернуся? Ми тебе ростемо, щоб ти тут жила в розкоші, чи що?
Шуй Інь подивилася на шістнадцятилітню дівчину - це був обов'язок Му Сян від першого шлюбу, падчериця Га Сіолянь. Ця молода дівчина не могла не привертати до себе уваги — її обличчя було овальне і чорне, як смола, волосся.
Хе Сіольнь спочатку лаяла Ге Сяньйон, але побачивши, що Шуй Інь вийшла на стіну, погляд її красивих очей кинувся на неї:
- Так ти вдома! А я думала, ти пішла шукати Хе Дунпена. Що, тепер тільки Хе Дунпен тобі рідний, а ми всі прийоми, так? Тільки й робиш, що лежиш у ліжку і спиш, і навіть їси готувати не хочеш! Якщо не хочеш, щоб я була твоєю донькою, так і скажи!
Її саркастичні висміювання звучали так часто, що було ясно: вона не вперше вимовляє такі слова. Хе Сяйень навіть перестала плакати, лише стояла і витирала сльози брудними рукавами.
Шуй Інь з крижаним виразом обличчя дивилася на розпещену дівчину. Її голос був негромко, але чітко:
- Я не хочу вважати тебе донькою. Ти мені і не рідна. Забирайся куди хочеш.
Хе Сіолья застигла на місці, ніби не повірив почутому, а її обличчя виражало повне здивування. Але під холодним поглядом Шуй Інь вона швидко прийшла в себе, обличчя її засяяло фарбою, і вона з ненавистю в очах крикнула:
- Що це означає? У тебе взагалі є сумління? Якби не ти, яка привела мого батька до смерті, хіба я залишилася б без тата? Ти мені повинна! Має утримувати мене все життя! Що ти говорила, коли помирав мій батько? Я плакала, коли бачила мою рідну доньку! І що, через кілька років, ти вже показала своє справжнє обличчя! Я завжди знала, що ти прикидалася так добре грала роль тільки заради доброї репутації! Яка ж ти жорстока!
Шуй Інь посміхнулася, притулившись до стіни:
— Правда, я дуже жорстока. Чого ти очікувала від мачухи? Хіба ти не знала, що всі мачухи злі? Якщо наговорила, забирайся, не мозоль тут мені очі.
— Ты! Ти, сільська потаскуха! Ти збожеволіла! Ти мене виганяєш? Посмій ще раз повторити це!
Хэ Сяольнь, в нестямно и унизу, з усіх сил швирнула на землю свою матерчастую сумку.
Шуй Інь сильно пнялася біля дерев’яного таз, відкинувши його до ніг Хе Сіолянь.
— Я сказала, забирайся геть!
Хе Сяля, злякавшись, розплакалась від люті й потопнула ногою і вибігла з подвір’я.
Шуй Інь підійшла, засунула засів і сказала очманій Ге Сяньйон, що згорнулась у кутку:
— Иди умийся и ложись спати.
https://literna.net/uk/books/115-aktrisa-potraplyaye-v-melodramu-strazhdannya-zaversheno