Вітер ставав дедалі сильнішим, тайфун набирав сили і блищить дощ. Лінь Вейся, стоячи до них спиною, йшла геть. Вона зупинила таксі і сховалася з поля зору, розчинившись у темряві.
Бань Шен відвернув погляд, швирнув підібрану на вулиці палицю в кут і, звившись у рот ще одну цигарку, широкими кроками попрямував геть. Цю Мінхуа поспішив за ним, потере свою круглу голову і, озирнувшись, зітхнув:
— Бань-е, я вперше бачу, щоб дівчина так з тобою розмовляла. Ця маленька дівчинка - ще та штучка.
Очі під чорною бейсболкою примружилися - якийсь давній обличчя на мить збігло з щойно побаченим. Він тихо посміхнувся:
— Да уж, да.
Великі краплі дощу барабанили по залізних навісах у перевулку, видаючи телефонний стук. Бань Шен злегка опустив голову, бризки падали на підлозі його куртки і він занурився в нічну темряву.
Цю Мінхуа, не відставаючи, згадав щось і запитав:
- Брате, ти цього тижня їдеш за кордон? Ти точно не залишишся? Чому так поспішає...
При цих словах Бань Шен на мить завмер, його вії здригнулися, але він лише опустив голову і продовжував курити, пішов далі, не відповівши.
Повернувшись додому, він прийняв душ і помив голову. Прозорі краплі стікалися по довгій шиї. Він сів на ліжко і, опустивши погляд, замислився, потім взяв телефон. У загальному вони жваво обговорювали нові теми. Він пролив усі повідомлення до одного.
Потім він набрав номер батька. Ніхто не відповів, коли в трубці роздалися холодні гуски.
Він зателефонував знову, той самий результат.
Бань Шен не висловив жодних емоцій, кинув телефон в сторону, витягнув з ящика папір та олівець і почав малювати чийсь портрет. Через деякий час на папері з’явилося бліде, холодне обличчя.
Він покрутив олівець у долоні, потім провів лінію на щоці дівчини під оком - метелика.
Завершивши малюнок, він подивився на годинник: 23:30. Бань Шен знову подзвонив, цього разу відповіли швидко, але голос батька звучав холодно і офіційно:
- Що? Паспорт і все інше тобі передасть секретар Цзі.
Бань Шен стиснув олівець в руці, помедлив, з важко видав із себе:
- Тату, можна мені залишитися в Китаї ще на два роки?
На тому кінці запала тиша, а потім пролунав різкий критикуючий голос. Батько, контролюючи свій гнів, сказав:
- Скільки разів я давав тобі шанс! А що ти робив? Тільки й робив, що злив тітку. Ти думаєш, мені мало з тобою проблем?.
Карандаш повернувся в долоні, його гострий кінчик впав у шкіру, але Бань Шен не відчував болю. Він закрив очі, терпів битву і упреї, занурювався в темряву й ставало все важче дихати. Він відкрив очі:
- Я вибачаюсь перед тіткою.
Наступного дня удень Бень Шен вперше прийшов вибачатися перед тією жінкою. Раніше він ніколи не ступав на поріг цього так званого дому.
Його батько тримав Ван Ліпін у цьому затишному, тихому особняку.
Коли вона відкрила двері і побачила його, вона на мить розгубилася, але все ж запросила увійти. Обличчя її було м'яким, вона була хорошою господинею, але для Бань Шена, як би добре вона не старалася, Вона ніколи не була його матір'ю, і він жодного разу не визнав її.
- Я прийшов вибачитися за те, що нагробив вам тоді... — Він сказав, стоячи біля входу і не заходячи всередину.
Ван Ліпін відчинила рота, щоб відповісти, як раптом почувся різкий голос - це був її молодший брат. Ван Цзюнь, жуя курячої ніжку, вийшов з кімнати, окинув поглядом високого, худого хлопця з холодного обличчям, що стоїть біля дверей, і посміхнувся:
— О, хіба це не наш молодий пан? Ти прийшов вибачатися? І це твої вибачення? Може, поклонишся моїй сестрі або хоча б на коліна встанеш?
Ван Ліпін спробувала поглядом зупинити брата, але ван Цзюнь помітив його блідість і продовжував тиснути:
- А тепер, коли ти не хочеш їхати за кордон, прийшов визнати провину? Ти повинен зрозуміти, що моя сестра увійде в ваш будинок з тобою або без тебе. І якби ти дійсно означав щось для свого батька, він би не поводився з тобою так. Думаєш, ти хто такий?.
Висмішки, витівки, терплячий тон падали на Бань Шена, як стріли. Його щелепа стиснулася, він стояв мовчки, і від нього виходила сумна, важка аура. Ван Ліпін, дивлячись на його постійну війну, вже сама почала боятися - боялася, що Бань Шене з гордим характером не витримає і вибухає.
Але він раптом низько вклонився. У той момент, коли він схилив голову, він виглядав смиренним і в ньому не залишилося жодного сліду колишньої наглоти або гордості. Він стиснув долоні так, що, здавалося, ось-ось піде кров, але все одно стояв з опущеною головою і говорив:
— Простите меня, тітка Пін.
Ван Цзюнь особніл, так і не доїв. Ван Ліпін, стоячи там, полегшено видихнула і сказала голосніше:
- Ти ще дитина, я не триматиму на тебе зла. Я поговорю з твоїм батьком про те, що ти не хочеш їхати ...
Він вийшов від Ван Ліпіна і попрямував в інтернет-кафі на Середній дорозі Юйтань. Уже кілька днів бушували тайфун, небо було сірим і похмурим.
Бань Шен піднявся наверх і підійшов до стійки, дістав посвідчення і простягнув його касиру. Через стійкі піднялися незнайоме дівча обличчя.
Вона прийняла документ, оформила йому окремий кабінет, повернула посвідчення і помітила, що симпатичник замислився, м'яко сказала:
— Ось ваше посвідчення...
Він прокинувся від думок, взяв картку і пройшов в кабінку. Я грав там увесь день, але Лінь Вейся так і не побачив.
На третій день Бань Шен, знову в чорному, прийшов у той же кав'ярень і сів за цей самий комп"ютер. Він засидівся на одному місці, в якому був його чудовий вигляд і зухвалий.
Снаружі було сіро і пасмурно, в кафе повітря був скиптим. Його довгі пальці стукали по клавіатурі, шия затікала від довгого сидіння в одній позі. Він потирає її, і раптом перед ним виникла банка крижаної синій коли.
Перед ним стояла маленька дівчина з червоним манікюром, яка постукала пальцем по банку:
— Угощаю.
Бань Шен посміхнувся, глянув на банку і сказав:
- Я не вмію відкривати.
- Що? Ти не вмієш відкривати коли? — На здивування дівчини.
Його кабінка знаходилася прямо навпроти стійкої, і крізь розмови він почув, як касирша гукнула:
- Вейся, ти прийшла.
У відповідь пролунав м'який, туманний голос, як у дощовий день:
- Ага, я тут кілька днів тому все забула.
Кадик тренув, і майже не думаючи, ніби рефлекторно, Бань Шен виключив мікрофон, схопив сигарету та запальницю і вийшов. На величезному екрані з'явилося повідомлення від напарника: [Блін, чого ти вийшов?]
Цю Мінхуа, що сидів навпроти, теж мало не плакав - вони ось-ось повинні були виграти! Куди це Бань-е зібрався?
У його полі зору потрапила жовта стінка, чорні шви між плиткою, мокрою підлогу. Потім її губи - кольори боярщіка — коли вона говорила, довга біла шия і маленькі жести.
Все це перехопило його дихання, стимулювало бажання.
Бань Шен підійшов ближче, зауваживши, як Лінь Вейся переступила до стійки і втупилася у телефон, не помічаючи його.
- Здрастуйте, що хочете? — запитала дівчину за стійкою.
Бань Шен на секунду засміявся, голос його сів:
— Колу.
Йому подали крижану банку, він взяв її, розплатився за QR-коду, розгорнувся і пішов назад. Мельком помітив на підолі її зелену сукню без рукавів бруд, а іноді, коли вона рухалася, виднілася бліда, витончена ступня.
Він хотів бути причетний до неї.
Навіть якщо б це була просто бруд на її підолі.
Так думав Бань Шен.
Коли він повернувся на місце, то викинув кола у смітник і знехтував цим питанням в чаті, вийшов із гри та включив музику.
Він сидів перед комп'ютером, неуважно листуючи сторінки, і до нього долиналися шматочки розмови біля стійких.
— Ты правда перевелась в "Шеньгао"? — запитала касирша.
— Ага, тільки другий день, — відповіла Лінь Вейся.
- Вітаю! Тоді я пригощаю тебе газировкою з солоним лимоном.
Він помітив, як кутки її губ поднялися, нагадуючи алі пелюсток, і це зворушило його до глибини душі. Він відповів:
— Добре!
Десь вдалеці прогрівся грім, і через мить зливу. Від землі піднявся туман, волога просочувалась крізь щілини у старих вікнах і декілька крапель потрапила на Бань Шена.
— Знову дощ. Ти парасоль взяла?
— Ах, я забула.
— Тоді почекай, коли дощ стихне і підеш.
Пройшло півгодини, дощ — вірш злива до дрібної моросі. Бань Шен встав, подивився у вікно - на вулиці майже нікого не було, але дощ все ще йшов.
— Дощ не закінчується, але я мушу йти і чекати на мене в магазині.
Бань Шен взяв чорний парасоль Brigg, який стояв поряд з його комп'ютером, і швидко вийшов, прослизнувши повз них. Спустившись вузькою драбиною, він побачив у дверях відро для парасочків — порожній.
Він глянув на нескінченний дощ, розкрив чорний парасоль без будь-якого жалю зламав половину сірць: на обличчі його не здригнувся жоден м'язи, вени на зап'ястку здулися, і з тріском одна частина тканини обвисла.
Потім він недбало кинув зламаний парасоль біля стіни.
Зробив вигляд, що це чийсь забутий зламаний парасоль.
Через деякий час ззаду почули кроки, і до нього дійшов легкий аромат. Його горло стисалося, він помітив, як вона зупинилася поруч, на певній відстані від нього.
Її м'які чорні волосся зливаються з лінію плечей, а очі були янтарними, як у кота.
Він бачив, як її бліда рука висунулася під дощ, а потім віддихнулась. Вона помітила зламаний парасоль біля стіни.
Лін Вейся підняла парасоль і озирнулась. Бань Шен тут же відвернувся, ховаючи обличчя, витягнув сигарету, затиснув її в губах, опустив голову і, прикуривши, прикрив рукою половину лиця.
Краєм очі він бачив, як вона знову піднялася вгору і запрошувала у подруги, чи не забув хто парасоль. Отримавши негативну відповідь, вона повернулася вниз і розкрила парасолю, вийшла під дощ.
Бань Шен притулився до стіни і закурив, білий дим повільно піднімався вгору. Він присоромився, дивлячись на віддалену струнку фігуру дівчини.
Через деякий час спустився Цю Мінхуа і, побачивши його порожні руки, запитав:
- Брате, а твій парасол?
— Зламався, — відповів Бань Шен.
— Да ладно? Такий дорогий парасоль — і зламався! - Простоал Цю Минхуа. Тепер їм обом доведеться мокнути під дощем.
Але Бань Шен не звернув на нього уваги, опустив голову, застібнув блискавку на чорній товстовці до самого підборіддя: залишилися видно тільки холодні, темні очі. У зубах у нього все ще димилася сигарета, він накинув капюшон на голову і, засунувши руки в кишені, крокнув під дощ.
Дощ хлестав по тілу, крижаною, чорні вії намоклі. Бань Шен не поспішаючи йшов слідом за Лінь Вейся.
Вона йшла під чорним парасолем в зеленій сукні, спина прямої, плечі білі і червоні губи - з того дня, коли він зустрів її...
Щоночі вона була йому уві сні.
А він лежав біля її ніг.
Телефон у кишені завибрював - повідомлення від Лі Іжаня: [Коли рейс? Я проведу].
Бань Шен підняв очі, і біла машина запустила йому огляд, а фігура Лінь Вейся зникла за рогом. Він тільки помітив білу пухнасту стрічку в її волоссі.
Маленька крапка.
Як веснаний сніг, який завалився у серце.
Бань Шен натиснув на клавіатуру і надрукував у відповідь: [Я не поїду].
Слово перекладача і редактора: Ось і дійшло до кінця ця історія. Ми жили разом з персонажами - і це були справжні американські гірки. Автор піднімає досить складні, чутливі теми і іноді нам здавалося, що їх концентрація на квадратний сантиметр тексту трохи надлишкова. Але історія має одну незаперечну цінність: вона написана доброю, гладкою мовою і дуже логічно викладена. Відокремлене спасибі авторові за шкільні та університетські будні, за щоденність, в яку було так приємно занурюватися. На іншому боці є живі та об'ємні персонажі, кожен має свій шлях і свої внутрішні демони. А найважливіше - сюжет міцно тримає, не відпускає до самого фіналу і приводить героїв до заслуженого хеппі-енду.
Цей випадок дуже сподобається тим, хто любить прозу та емоційні сюжети і не боїться того, що текст викликає сильні почуття — від щемливого смутку до світлої радості.
Дякую вам за те, що ви були з нами протягом усього перекладу! Дякую вам за те, що ви читали, переживали й раділи разом з ними. Ви - найкраща компанія для такої подорожі.
Сподіваюся, побачимося в нових історіях!
Проект створено: 10.06.2026
Проект завершено: 10.08.2026
Будь ласка, вкажіть оцінку на головній сторінці проекту https:/ tl.rulate.ru/book/
Завжди раді бачити вас у нашій групі https:/vk.com/webnoveell
З повагою команда K. O. D.
Перекладач: LR88 (Маргарита)
Редактор:
Дякую всім, хто читав цю новеллу до нових зібрань!
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno