Лінь Вейся тримала коробку з морозивом, їла і переходила дорогу. Вона йшла вздовж набережної і побачила, як назустріч йде молода пара. Хлопець зняв з голови бейсболку, надів на дівчину і спеціально натиснув зверху, щоб вона нічого не бачила, а вона зі зломом погналася за ним з кулаками.
Раптом Лін Вейся відчула, що морозиво в роті втратило будь - який смак.
Як же вона хотіла, щоб Бань Шен був поруч.
Якби він тільки був тут...
Але Лінь Вейся не хотіла дзвонити йому першої - він навіть не згадав про її день народження.
Вона йшла далі в задушливості і добралася до найзаможнішої площі Цензбай у Хугені.
Вона виявилася прямо на перехресті, і над торговельним центром висів величезний світлодіодний екран, на якому йшов документальний фільм про метеликів - такий реалістичний та зворушливий, що вони ось-ось випорхнуть з екрана і почнуть кружляти в танці.
Від нічого робити Лінь Вейся зупинилась і стала дивитися на екран, а позаду все проходили люди.
Раптом - "хлоп" — екран погас. Це привернуло увагу частини перехожих, вони зупинилися і підняли голови.
Не минуло й тридцяти секунд, як екран зажився знову. На ньому був порожній великий зал, навколо темно, внизу ні душі.
Знову "хопа" - промінь прожектора впав на сцену, камера повільно наблизилася. На сходах сидів дуже високий хлопець з гітарою в руках, злегка засунувшись, так що звітливо вимальовувався хребет.
Серце сильно стискалось.
Бань Шен, одягнений у все чорне, сидів на пустих ступнях, однією ногою недбало просуваючись на наступний сходинка, іншу довгу ногу витягнувши в сторону. На ньому була чорна бейсболка, з-під якої виглядала тільки половина обличчя - з парками, різкими рисами. Він виглядав розслабленим і безтурботно.
Бань Шен навіть не дивився на камеру, стоячи до неї боком - повністю у своєму стилі: холодний, зухвалий, йому все одно на інших.
Він затиснув у зубах медиатор, вилазячи щелепу вниз, а на шиї виходив кадлик — водночас відірваний і привабливий. Піднявши руку, він перегорнув ноти, що лежать перед ним.
Бань Шен, не дивлячись в камеру, торкнувся струн і повільно заговорив:
— Одна пісня для дівчини, яку я люблю - "Бабочка-парусник". Сьогодні у неї день народження.
Довгі пальці з парками суглобами пробігли через струни, дався легкий перебір, який поступово вірш, наче визнання, яке походить із темряви.
Кадик Бань Шена повільно тремтів, його голос звучав розслаблено і водночас пронизливо — тихий та спокійний спів:
« Коли я падаю з висоти,
Світ перевернуться догори ногами.
Я все одно падаю ниць біля твоїх ніг.
Коли темрява поглинає зіниці,
Я замкнений у безмежній пучині.
Дозволь мені бути твоїм вірним полоненим.
Даруй мені свій милосердний поцілунок,
Дай мені свій випадковій аромат.
Даруй мені своє денне навання".
Лінь Вейся з хлюпанням розтанув у паперовій коробочки, перетворившись на калюжу. Його голос захопив її подих, але наступної секунди в пісні раптом почувся його власний тихий наспів - і серце шалено забилося.
« La la la ra lo alas
I have ahidden star»
Це був мотив, який Лінь Вейся наспівала вдома сама не знаючи навіщо. Кілька випадкових англійських фраз, які вона муркала під ніс, Банй Шен записав і вставив у свою пісню.
Серце тряслося, наче скажене. Ліній Вейся дивилася на хлопця на величезному екрані, і в грудях, здавалося, тисячі білих голубів плескали крилами, намагаючись вирватись назовні.
Бань Шен продовжував перебирати струни і співати з глибоким почуттям:
« Коли метелик-парусник падає на долоню,
Ти перестрашуєш мою вчорашню смерть.
Тобі - моє дихання,
Тобі моя воля,
Тобі - мою свободу.
Серце моє таке,
У ньому лише одне літо."
Натовп зейк все зростала. Хтось захоплено вигукнув, який обдуманий подарунок до дня народження, хтось дивувався, що хлопець не тільки красивий, але і так добре співає.
- Ця пісня, напевно, його власний твір, я її раніше не чула. Так красиво! Якби я була його дівчиною, то померла б від щастя! — Вызвонила одна з пиріжниць.
— Справді круто, чорт, чому я плачу?
- Не знаю, що там сталося. Але цей хлопець співає протверезно.
Пісня закінчилася, звук затих. Бань Шен все ще стояв поруч до камери. Нарешті він звололив повернути голову, згадав про щось, серйозно подивився в об'єктив, і його низький, спокійний голос проколов душу:
що любиш мене. З днем народження, Сяся.
А дівчина, про яку він говорив, стояла посеред вулиці з коробкою майже розташованою морозивом, оточеною людьми, які почервоніли носом і вологими янтарними очима - одночасно здивована та зворушена.
Він написав пісню для неї.
Телефон у кишені зажжав. Лін Вейся дістала його і відповіла:
— Алло.
Дихання чоловіка на тому кінці дроту лоскотало її душу, він запитав:
- Подобається? Подарунок на день народження.
— Подобається. Якщо б ти був тут, Лінь Вейся шмигнула носом.
Знала б вона, не поїхала б до цієї командира.
— Обернися, — сказав Бень Шен у трубці.
Лінь Вейся різко повернулася, і здалека побачила його. Бань Шен стояв там з нахальним видом, піднявшися над натовпом на цілу голову. Він був у тій же бейсболці, прямому нос виднівся з-під козирка, явно вирізнялася татуювання на ключиці. Однією рукою він тримав телефон у вухах, а іншою — вишнливий торт.
Чоловік завжди виглядав привабливим і привабливо; перехожі те й справа озиралися на нього, але він бачив тільки її.
Він стояв позаду неї вже давно.
У цей момент переливалися неонові вогні, які проїжджали через машини.
Лінь Вейся з морозивом підбігла до нього, ніяково витерла ніс і тихо запитала:
— Коли ти підготував цю пісню?
— Три місяці тому, — відповів Бань Шен.
- А де ти був, коли дзвонив у обід? — Да.
— В аеропорту, - посміхнувся Бань Шен, потягнувся і вщипнув її за ніс, потім глянув на морозиво у руці й насупився: — Знову їси?
— Винен, винна, — одразу здалася Лінь Вейсь.
Зрештою Бань Шен привів її на берег річки. Вони сиділи на піску, а вдалеку спалахував смальцьований, яскравий, ніби також святкував день народження Лінь Вейся.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno