Коли настала весна, почався останній семестр четвертого курсу. Однокурсники або готувалися до випускних іспитів, або шукали роботу. Коли вони збиралися в кампусі, то тільки коротко перекидали вітання.
Лінь Вейся, яка вже пішла в магістратуру, зосередилась на дипломній роботі. Іноді, виходячи з бібліотеки, вона зустрічалася зі своїми друзями або ходила в кіно.
Їхні відносини змінилися: зовні Бань Шен залишався таким же крутим, але наодинці став дуже гнучким і ревнивим.
У п’ятницю, вийшовши з університету, вона зателефонувала йому. Він відповів майже відразу:
— Алло.
— Я сьогодні вечеряю з подругою, тому не прийду до тебе.
— Добре, — легко погодився він, але відразу додав: « Чоловік чи жінка?
Вона йшла вулицею Яньсі, повз велосипеди проносилися і на її губах заграла усмішка. Вона вирішила піддати його:
— Чоловік.
На тому кінці зависла тиша. Вона чула, як він дихав. Зрозумівши, що він прийняв це серйозно, вона поспішно сказала:
— Жінка. Але ж я можу вечеряти і з друзями-чоловіками, правда?
Його голос звучав ліниво:
- Можеш. Але ти візьмеш мене з собою.
«...»
— Комендантська година о дев’ятій, — відрізав він.
Вона, звичайно, була проти і почала торгуватися:
- А якщо після вечері ми захочемо ще прогулятися? Тоді в одинадцять.
« Десять років, — не залишаючи місця для суперечок, він змінив тему: що мені сьогодні приготувати на вечерю? »
Вона хотіла заперечити, але коли почула його запитання, то перемкнулася і порадила йому приготувати локшину або поїсти у їдальні.
Вони пішли до індійського ресторану, замовили декілька страв і десерт з бананом. Вона вже піднесла шматочок до рота, як на столі завищував телефон.
На екрані висвітлювалося його ім'я.
Вона зітхнула і взяла трубку. Він телефонував знову, ставлячи ті самі запитання: що вона їсть, куди збирається після вечері.
Після розмови вона випила соку, а подруга посміхнулася і помітила:
— Він, мабуть, не може без тебе і хвилини. Скільки разів він вже дзвонив? Тільки ти можеш так вивести з себе такого красунчика.
Ліній Вейся злякалася:
— Зовсім ні.
Але після вечері його подруга запропонувала відвідати бар, і Лінь Вейся розповіла йому по телефону.
Він не став заперечувати, тільки попросив бути обережною і надіслати адресу.
Вони пили по парі коктейлів у підвальному барі, подивилися імпровізований виступ, і Лін Вейся, злегка захоплена, вийшла на вулицю в доброму настрої.
Ніч була темною, дув прохолодний вітер. Вона взяла подругу за руку, щоб зловити таксі, і раптом побачила припаркований біля дороги чорний GTR.
Він, здається, стояв там давно.
Її серце тремтіло. Вона підійшла до пасажирських дверей і сіла в машину. Бань Шен в чорній бейсболці, з парками лінії обличчя, нахилився до неї і стьор з кутка її губ піну від пива.
— Як дитина, - посміхнувся він.
Сказавши це, він правою рукою простягнув їй паперовий пакет. Лін Вейся взяла його, відкрила - всередині виявились її улюблені рисові хліби з Османтусом. Вона повернулася до нього:
- Ти коли приїхав?
Її подруга з заднього сидіння посміхнулася:
- Він був тут з того моменту, як ти увійшла в бар.
Хоча він і був суворий з нею, він поважав її бажання випити. Він просто хвилювався і попросив її подругу тримати його в курсі, а сам чекав зовні.
Час летів, і їхні стосунки ставали міцнішими. На початку квітня Бань Шен полетів назад у США з питань університету. Він був дуже зайнятий, і вони майже не спілкувалися. Коли він звільнявся, вона вже спала.
Однак коли Лінь Вейся ходила по магазинах з Мен Цзи і бачила бритву або колу, яку він любив, вона відразу купувала їх. Мен Цзи, піднявши брову, помітила:
- Ти все більше закохуєшся в нього. Ти більше любиш його, ніж він тебе. Так, зазвичай - спочатку хлопець біжить за дівчиною, а потім все змінюється. А ти сама почала його прагнути, коли ви знову зустрілися. Подивися, він полетів а він дзвонить тобі?
Лінь Вейся хотіла заперечити, але подумала. Це було правдою. У старшій школі вона була стриманою і не вміла висловлювати свої почуття. А тепер вона змінилася.
Але найважливіше те, що він перестав телефонувати. Коли вони спілкувалися за відео, він говорив всього пару хвилин, потім чувся дзвінок, і він поспішав до лабораторії, швидко закінчуючи розмову.
У п’ятницю, у свій звичайний день візиту до притулку, вона стояла на автобусній зупинці і набрала його номер. Він відповів відразу, голос звучав хрипло, ніби він не спав всю ніч.
— Алло.
- Ти ж повертаєшся у четвер? Може, повечеряємо разом? — запитала вона.
— Того дня я вже маю плани, — повільно відповів він.
- З чоловіком чи жінкою? — Не втрималась вона.
Він, здавалося, задумався, а потім сказав:
— Дуже мила дівчина, хоч і холодна з виду.
Отже, це правда: вона любить його більше. Він може дозволити собі зустрічатися з іншими. Їй стало прикро і сумно, але вона відповіла стримано:
- Як хочеш.
Відповідь - тиша. Вона подивилась на екран, і телефон розрядився.
У цей момент під'їхав синій автобус. Вона взяла віолончель і сіла в нього. Через сорок хвилин вона була біля воріт притулку.
Діти оточили її, навперебій розповідаючи про свої успіхи. Вона слухала їх з усмішкою.
Після занять вона вийшла на подвір’я, де Вень Цзе вирізала паперові візерунки. Вона сіла поруч, взяла ножиці і почала допомагати.
Вони розмовляли про дітей, їхні емоції. Раптом за воротами пролунав сигнал машини. Вен Цзе вийшла і повернулася з посмішкою:
- Сяо Линь, допоможеш занести речі?
Вона кивнула і пішла до жовтої вантажівки. Робітники носили коробки з книжками та іграшками для дітей із вадами слуху. На коробках був логотип благодійного фонду.
Лін Вейся витерла піт і запитала:
- Хто цей великодушний благодійник? Я вже кілька разів їх бачила.
З першого курсу, коли вона стала волонтером, діти вибігали назустріч цій машині. І того разу на третьому курсі теж.
- Якийсь інвестор заснував фонд, який допомагає особливим дітям. Він жертвує вже майже чотири роки. До речі, назва фонду схожа на твоє ім'я - "Фонд Вэйся".
Серце Лінь Вейся тремтіло. Вона запитала:
— Сестра Вень, хто власник цього фонду?
— Почекай, я знайду договір в офісі. - А, у мене є електронна копія. Жертвувач анонімен, але залишив номер телефону. Я пам'ятаю, що той молодий чоловік був ввічливим, але виглядав похмуро, завжди у чорній вітрі. Він міг сидіти годинами біля твого столу, нічого не кажучи. Він виглядав так, ніби в нього важко на серці.
Коли сестра Вень дала їй телефон, Лінь Вейся побачила знайомі цифри. Все встала на свої місця. Вона різко встала і побігла до виходу.
Вень Цзе вигукнула їй слідом:
— Ты куда?
Лінь Вейся вибігла на дитячий майданчик і озиралася в пошуках Дінн з двома хвостиками. Вона знайшла її біля дерев'яного коня. Діндін, як і Лінь Вейся, була слабочущою.
Лін Вейся підійшла, присіла на котточки і погладила її по голові, запитала:
— Диндін, листівки і подарунки, які ти мені дарувала на свята, - хто просив тобі їх передати?
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno