Мен Цзи зимно дивилася на неї, потім раптом запитала Цю Мінхуа:
— А твій брат і довгонога дівчина - що у них було?
— Яка дівчина? — Він здивувався.
Мен Цзи з сумом розповіла випадок, коли вона бачила Бань Шена та іншу дівчину.
Цю Мінхуа, трохи подумавши, нахмурився:
- Це що за нісенітниця? Дівчина на ім’я Хуацза. Вона просто передавала прохання. Справа у ставках на футбол - її хлопець працює в барі, всі хотіли щоб Бань-е прийшов. А як інакше? У нього купа грошей, він щедрий, всі хочуть виграти у нього.
— Зрозуміло, — кивнула Мен Цзи.
Ман Цзи ще раз кинула колючий погляд на Ши Лі, яка все тягла час, плачучи і відмовляючись їхати по заморських деревах, потім розвернулася і пішла переодягатися. Вона вже не хотіла залишатися в гарячому джерелі - її все більше турбувала безпека Лін Вейся.
***
Коли близько п'яти-шість вечора Бань Шен приніс Лінь Вейся на руках назад в гостевий будинок, Мен Цзи злякалася.
Лін Вейся лежала в його руках з закритими очима, обличчя у неї було блідим, на шибках ще виднілися сніжинки, губи побіліли.
- Що з нею? — Побоюючись запитала Мен Цзи.
— Весь день на вітрі, ще й під дощ потрапила, тепер гарячка, - відповів Бань Шен, дивлячись на неї з болем у очах.
Він, хмурившись, швидко піднявся нагору. Мен Цзи хотіла піти за ним, але один з хлопців зупинив її:
— Не заважай, — сказав він. - Може, у них нарешті вийде розібратися.
Бань Шен зміряв їй температуру, дав ліки і нікого більше не пускав до неї.
Коли всі повернулися і дізналися, що сталося, вони заспокоїлися лише переконавшись у безпеці Ліна Вейся та розселилися в вітальні.
Вони бачили, як Бань Шен, зазвичай байдужий до всіх, не відходив від її дверей, а потім сам поїхав в магазин, купив їжу і почав варити суп на кухні.
Мен Цзи згадала, як Цю Мінхуа говорив, що Бань Шен чудово готує, але ніколи не бачив, щоб він робив це для когось.
Вона подивилася в бік кухні - через прозоре скло вона бачила його широкі плечі, як він пробував суп, нахиляючи голову. І в цей момент вона зрозуміла: коли ти любиш, то порушуєш усі свої правила і жертвуєш заради інших.
***
Уві сні за нею гнався дикий звір, і вона бігла аж до прірви. Лінь Вейся прокинулася вночі, кашлячи, вся поту.
Вона була в незнайомій кімнаті.
Сіра простирадла на столі попільниця з окулярами, подушка і ковдра орали чоловіком.
Вона здригнулася, сіла, включила нічник і побачила на столі срібну запальничку з вигравованими літерами « Бan» — і видихнула.
Вона торкнулася лоба - жар ще був, горло пересохло. Вона потягнулася за водою, але графин був холодним.
Вона встала, відчуваючи слабкість, і вийшла з порожнім склянкою. У коридорі вона побачила високу фігуру на терасі.
Було тихо і темно, всі спали. Бань Шен стояв, притулившись до перилам з телефоном у вуха. Він курив, і червоний обгорнув сигарети вночі.
Тиша була такою, що вона чула його розмову з Лі Шенжань.
Вони сперечалися. Голос її був різкий, вона намагалася розірвати його маску байдужості.
Але він відповідав спокійно і захищався. Навпаки, він просто не хотів нічого змінювати.
- Знову десь хитаєшся? — Казала вона. - Був на прийомі? — Питала вона з роздратуванням.
— Забув, — ліниво відповів він.
Повисла пауза. Потім з трубки донісся її пронизливий крик:
— Бань Шен! Ти для кого себе так руйнуєш?
Він хмикнув і збирався відповісти, як раптом позаду пролунав стук упаданих чашки.
Він обернувся, спершись ліктями про перила, і побачив Лінь Вейся.
Вона виглядала переляканою, навіть не підняла чашку і швидко пішла назад до кімнати. Лі Шенжань все ще щось кричала в трубку, але він нетерпляче скинув дзвінок і попрямував за Лінь Вейся.
Вона вже знайшла своє пальто і торопливо натягувала його.
- Куди ти? - Він запитав, входячи і хапаючи її за руку.
— Мені треба піти, — сказала вона, застигаючи ґудзики.
Бань Шен перешкодив їй шлях, обняв, руки міцно звомкнулися на її талії. Його губи легко торкалися ніжного місцячка за лівим вухом, кадик дригнув і він запитав:
- Що ти чула?
— Не знаю, майже нічого не розібрала. Але я більше не хочу знати, що з тобою сталося за ці два роки. Ти завжди такий, — сказала Лінь Вейся, дивлячись на нього спокійно, але погаслим очима.
Вона опустила голову і спробувала розтиснути його руки, але він не дозволив.
У неї не було сил боротися, втома нахлинула, і голос тремтів майже переходячи у плач:
- Я хочу піти. Я не хочу... Не хочу бути з тобою поруч.
Вона хотіла сказати це байдуже, але хвороба і втома взяли своє - останнім часом її занадто багато разів відштовхували, а коли вона нарешті вирішила відпочити, її обдурили, і вона замерзла на вітру.
Біль і втому виринули з дороги. Очі почервоніли, сльози повзалися - спочатку беззвучно, потім перейшли у гучні ридання.
Його обличчя, завжди холодне і відірване, зустрілася з її поглядом. Він нахилився і став ніжно цілувати її сльози, наче в молитві.
- Якщо хочеш знати правду... Дай мені час, - сказав він серйозно, з болем в очах. Його рука лягав на її шию, м'яко погладжаючи і він поцілував її: - Пробач мене за ту ніч на горі Цзюцзі. Я был сволочь.
Він залишив її одну на тій горі, а тепер через Ши Лі вона провела цілий день на холоді. Її сльози обпалювали його серце.
У минулій грі він сказав, що цілував тільки її. Але він був настільки досвідченим, так вправний в цьому - він умів заспокоювати, цілувати так, що вона втрачала голову, дотримувався долонею її затилок і погладжав горло та підборіддя.
Вона сиділа на ліжку, закинувши голову, він цілував її і по тілу пробігала тремтіння. Раптом вона згадала червоний слід на його ключиці.
Може, це Ші Лі залишила?
Розум повернувся до неї, вона різко відштовхнула його, важко дихаючи, сльози ще блищать в очах. Вона провела рукою по губах, ніби стираючи його дотик:
- Ти ж цілувався з іншим!
Вона ввела на червоний слід його ключиці.
Він виміряв на мить - вперше бачив, щоб вона лаялася. Побачивши її відчужений погляд, він зітхнув і повільно виклеїв пластир.
Під ним блищать три срібні шпильки, такі ж як і в неї.
- Що це? - Вона дуже здивована.
— Парний пірсинг, — відповів він. - Що ще? Ші Лі більше не з'явиться поруч із тобою. Між нами нічого не було.
Коли він забув, що вони обіцяли один одному в старшій школі на горі Ін’є?
Як довго вона чекала?
Лін Вейся схлипнула, відчуваючи, що нарешті все встало на свої місця. Сльози текли по щоках, вона хотіла витерти їх, але він перехопив її руку, нахилився і зібрав їх губами.
У кімнаті горіло тепле тепло, а потім погас. Лінь Вейся лежала на ліжку, він над нею нависав і цілував її, спускаючись все нижче.
Кожного разу, коли він ставив питання, він покусав її губи:
- Ти зневажаєш мене? Будеш ще лаятися?
Її серце билося швидше, вона напружилася. Його довгі пальці переплелися з її, притискаючи до подушки.
Вона відчувала, як він зубами розтріщує гудзики її кофти, обнажаючи груди, і від холоду вона поїдала.
Її руки обкрутили його шию. Він прильнув до неї, голос охрип:
- Детка, допоможи мені.
- Що? — Нерозумно запитала вона.
— Зніми з мене одяг, — зробив він, і каска його тремтів.
У кімнаті було темно, тільки місячне світло просочувалося крізь щілину і з’являється силает. На ньому була чорна футболка - він міг би зняти її сам, але змусив її зробити це.
Вона похитала головою і заплющила очі.
Бань Шен опустив голову і прилькнув до її губ. Лінь Вейся відчула, як його поцілунок стає наполегливим і вона інстинктивно привідкрила рот, дозволяючи йому проникнути всередину.
Усе тіло горіло, зсередини з'являлося дивне відчуття, змішане зі страхом.
Бань Шен цілував її до червоного в очах, йому самому було не легше. Він прибрав пряди волосся з її обличчя і хрипло прошепотів:
— Сяйся, будь слухняною.
Лін Вейся відчувала, як він керує її руку, тепло його широкої грудей окутало її.
Вона відвела погляд, схопилася за край його футболки, намагаючись натрапити інший край, але випадково доторкнулась...
Твердих м'язів його преса.
Вона стояла перед ним на колінах, на голову нижче, він взяв її за підборіддя холодними пальцями.
Його дихання стосувалось її обличчя і вух - лоскотно та похитующе, він посміхнувся:
- Куди ти лізеш?
Вона злякалася, відштовхнула його руку і, схопивши ковдру, лягла набік, закриваючи обличчя.
Але він не внімався, знову навис над нею. Вона не витримала, схопила його за руку і натрапила на шкіру — наче шрами. У темряві вона не бачила і тільки запитала:
- Звідки у тебе шрами на руці?
Відповідь була доречною. Її вуха були дуже чутливими, думки розбігалися, і питання залишилося без відповіді.
Вона відчувала себе так, ніби її кинули в море - без повітря і хвиль. Її довге волосся переплелися з його сильними руками, і вони наче полилися в єдине ціле.
Лінь Вейся ніколи не відчувала такого жару. Температура ще не спала, свідомість була затуманена, все навколо здавалося кольоровим.
Їй було страшно і тривожно.
Але Бань Шен раптом зупинився, просто поруч, важко дихаючи біля її шиї.
У його очах бурили емоції, але він стримував себе і посміхався прошепотів:
— Не буду ображати нашу Сясь.
Не можна використовувати її слабкість.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno