У четвер увечері Лін Вейся вийшла з бібліотеки, дістала телефон і написала Бань Шену:
[Xia: Ты в универе? Може, повечеряємо разом?]
Відповідь не була. Вона прибрала телефон у кишеню і з книжками в руках попрямувала до корпусу інженерного факультету. Вона знала, що у них два вечірні заняття на тиждень, і сьогодні він повинен бути в аудиторії.
Вона піднялася на четвертий поверх, до третьої аудиторії. Студенти займалися. Вона пристала на курки, озирнулася клас - Бань Шена не було.
Зустрівши дівчину, яка піднялася з гарячою водою у коридорі, вона запитала:
- Вибачте, ви не знаєте де Бань Шен?
— Бань Шен? Він майже ніколи не буває на вечірних заняттях. Якщо він і з'являється, то швидше в барі, - дівчина посміхнулася, засуньла кришку термоса і зітхнув. Наш викладач на голові рвить волосся, але його оцінки і бали кращі. Гнії, вони такі свавільні.
— Дякую, — сказала Лінь Вейся і повернулася до сходів.
Вона спускалася і одночасно набирала його номер. У трубці роздавалися холодні гуски, потім автовідповідач:
- Абонент тимчасово недоступний.
Вона подзвонила знову, безрезультатно.
Стоячи на порожній майданчик перед корпусом, вона відчувала, як холодний вітер обпікає обличчя.
Вона набрала інший номер — Цю Мінхуа. Він відразу відповів. Вона запитала ревом:
- Де він?
Закінчивши розмову, вона прибрала телефон, зловив таксі біля воріт, сіла і назвала адресу.
Вітер за вікном завів. Вона знову написала Бань Шену:
[Xia: Я зараз приїду до тебе.]
Знову не було відповіді.
Через тридцять п'ять хвилин таксі зупинилося у бару Vissit. Лінь Вейся тихо подякувала водія і вийшла. Вона попрямувала до вивіски з черепом.
Вона розхвилювалась від звуку електронної музики.
Вона прикрила вуха, назвала номер VIP-комнати і офіціант у червоній формі проводив її до ліфта.
З тихим дзвінком двері ліфта відкрилися. Вона вийшла, засунувши руки в кишені і зупинилася перед дверима з різьбленим орнаментом.
Вона розгубила двері і відчула їдкий запах тютюну - в клубах диму вона не могла побачити облич.
Хлопці і дівчата сиділи в ряді на довгому дивані, грали в ігри та пили, то й справа погойдуючись. Стола і підлогу були поставлені порожніми келихами, а в кутку хтось ніжно обіймався.
Усюди був напівмарк, наповнений двозначністю і хаосом. Очі у всіх блищать від збудження, вони були на піднятні, і як тільки хтось пив, відразу ж роздавались схвалені крики.
У центрі уваги сидів Бань Шен, відкинувшись на спинку дивана, його чорна куртка була розпростувана, відкривши гострий каска і метелик-парусник у ключиці. У руці він тримав келих і ліниво посміхався.
Скло віддзеркалювало його обличчя — холодне, втомлене й мов маска, за якою ховалося пустота.
Лінь Вейся не знала, скільки простояла у дверях. Нарешті хтось помітив її і сказав Бань Шену:
— Бань-е, до тебе знову дівчина.
Бань Шен ліниво обернувся. Ледве він побачив Лінь Вейся, його усмішка згасла, а вираз обличчя змінився.
У нього зараз було багато друзів, і ці нові знайомі не знали ні Лінь Вейся, ані їх відносин. Вони наповнювали пусті келихи, свистіли і слинували, торопячи Бань Шена випити.
Він роздратовано усміхнувся, взяв келих, але не встиг піднести його до губ, як перед ним виникла тінь, і легкий аромат персика торкнувся його. Вона встала перед усіма і спокійно сказала:
— Можна я вип'ю за нього?
Обличчя Бань Шена залишилося непроникним, світло на мить затримався на ньому, але він не пропустив ні слова.
Побачивши вродливу дівчину, натовп повернувся:
Звісно! Але Бань-є програв, потрібно дотримуватися правил. Раз ти за нього - пий половину, йде?
- Згодні!
— Давай!
Їм було цікавіше дивитися, як красива і неприступна дівчина п'є, ніж вмовляти хлопця. Вони не помічали, як змінилося обличчя Бань Шена, так само як він помаранчел і почав тиснути своєю аурою.
Лінь Вейся вже взяла келих, але його перехопила широка рука. Бань Шен різко піднявся, схопив її за зап'ястя і вивів з кімнати на очах у всіх.
Двері з гуркотом зачинилася, і в кімнаті повисла тиша.
— Ни фига себе! Раніше на всіх інших дівчат йому було плювати, хоч вони відрами пили...
— Ця, здається, його перша любов.
Якась дівчина відповіла:
- Досить романів читати! Вона просто наступна з його довгого списку.
Поруч з баром був вузький перевулок, де курила компанія. Вони не здивувалися, побачивши Бань Шена з дівчиною. Один хлопець з татуюванням на руці гукнув його:
— Бань-е, ви курити?
- Скільки ти сьогодні випив? Може, мені піднятися і допомогти тобі? — Пожартував хтось.
Бань Шен окинув їх гострим поглядом, і всі відразу замовкли, роблячи вигляд, що зайняті своєю справою.
Ззовні пішов дощ. Вони стояли в вузькому проході, і візник колихав його одяг.
Каплі з шумом били по залізному навісу над головою.
Косий дощ попадав на чорну куртку Лінь Вейся і на її бліде обличчя.
Бань Шен, насупившись, затягнув її під навіс.
Доставивши її з пачки сигарету, він звихнув її в рот, клацнувши срібною запальничкою - оранжевий вогонь вирвався з його руки. Він затягнувся і видихнув, і дим разом з вітром торкнувся шиї Лінь Вейся, немов окутаючи його присутністю.
- Навіщо тобі пити? - Він запитав, дивлячись на неї важким поглядом.
- Я не хочу, щоб ти завжди стирчав у таких місцях. І не треба так багато палити й пити, — сказала вона з ясними очима.
Через очікування, що горіло в очах дівчини, Бань Шен остаточно замовк. Він не відповів і не знав, що відповісти. Одна цигарка змінила іншу, вени на шиї здулися.
Під очима запалила тінь, і від нього пахло тютюн та алкоголь. Він виглядав втомленим, ніби все, що він робив, він не міг і не хотів.
Лінь Вейся не подобався таким. Вона любила його раніше.
Того Бань Шена, який впевнено виступав перед всією школою, у якого все майбутнє було попереду і все належало йому.
Вона сумувала за тим, як він біг на спортивному майданчику, обганяючи саме сонце, і коли захопив усезагальне оваційне та перше місце, то сказав їй: « Так я, блін, чого тільки не вмію!»
По тому гордому, зухвалому юнаку.
А не за цим.
— А-Шен, ти не подобаєшся мені таким, — сказала Лінь Вейся, дивлячись на нього. Вона з усіх сил намагалася не заплакати, але все одно почервоніли очі.
Рука Бань Шена з сигаретою трогнула. Він мовчав, потім сказав:
- Не лізь у мої справи.
Між ними повисла трунна тиша, тільки дощ барабанив по залізному навісу — можливо, це був кінець.
Раптом Лінь Вейся викинула руку з кишені і прямо у нього з пальців вхопила тліючу сигарету.
Вона піднесла вологий фільтр до губ і затягнулася. Вона не знала, що можна було просто потримати дим у роті, не вдихаючи в легені.
Її алі губи видалили білий дим, вона кашляла, але продовжувала курити.
Зрачки Бань Шена звузилися. Він намагався забрати у неї цигарку, але вона відвернулася.
У нього заломило в скринях, обличчя потемніло:
- Ти з глузду з'їхала?
Лінь Вейся сховала сигарету за спину, зробила крок назад. Дощ і неонові вогні за її спиною стали розмитим фоном.
Вона підняла голову, дивлячись на нього, - в її тихих очах читалися упертість і волога, і вона сказала без тіні жарти:
- Я піду з тобою. Куди б ви не пішли — навіть у пекло! - Я піду за тобою.
Бань Шен дивився на неї три хвилини. Світло фар проїхатихом машин зісковзнув по його обличчю. Він дёрнув нудьги, наче намагаючись стримати гнів, а потім, ніби лють згасло, витягнув з кишені всю пачку цигарок і запальничок і звукнув їй в руки:
— Ну все... Я здаюся.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno