Кроки затихли далеко. Лін Вейся посиділа, відновлюючи сили і спробувала встати, але за наступну секунду її ноги відірвалися від землі. Бань Шен нахилився, широкою долонею обхопив її талією, іншою рукою підштовхнув під лікоть і легко підняв на спину, впевнено крокуючи вперед.
Ліній Вейся скрикнула, її завжди спокійне обличчя нарешті тремтіло, і вона тихо сказала:
- Тут же люди.
— То мені викинути тебе? - Він сказав: "Кане, я не щаджу її почуттів".
Відчувши, як його куртку стиснули пальці, він посміхнувся, касик повільно ковзнув вгору-вниз, і він багатозначно додав:
— Сьогодні без шапки.
У старшій школі, коли він ніс її на спині, він знав, що їй незручно і надихнув їй на голову свою бейсболку.
Лінь Вейся теж згадала про це і ненавмисно стиснула його одяг. Притиснувшись до його широкої грудей, вона чула рівну биння серця і відчувала тепло від нього.
Побоюючись впасти, вона обгорнула його шию руками, ладонами доторкнулась до шкіри і відчула, як він згладить її.
Бань Шен на мить напружився, в горлі зачинило, але він продовжував нести її, не зважаючи на погляди перехожих.
— Я так і знав, що ти програєш, — посміхнувся він.
- Чому? — запитала Лінь Вэйся.
Бань Шен підвів брову, але нічого не сказав. З того моменту, як вона записалася, він був упевнений, що у неї нічого не вийде - навіть якщо на трасі будуть ліхтарі.
Навіщо бігати вночі з курячою сліпотою?
Він забрав її на дорогу, посадив на пасажирське сидіння, обійшов машину, сів за кермо і завів двигун. GTR зревів і, наче тінь, розчинився в потоці машин.
Машина заїхала у підземний паркінг лікарні. Припарковуючись, Бань Шен провів Лінь Вейся в прийомний спокій. Вона сіла на синій стілець, а він швидко знайшов медсестру і повернувшись підвівся перед нею:
— Зараз прийде медсестра, опрацює рани.
Він розвернувся, щоб піти, але його одяг затримав його. Опустивши голову, він побачив, що Лінь Вейся стиснула край його куртки.
Вона підняла на нього обличчя, біле, наче нефрит, з ясними, прозорими очима. Вона мовчала, тільки дивилася на нього, і в її погляді читалася сором'язливе прохання.
Він одразу зрозумів її погляд, посміхнувся і підвів брову:
- Хочеш, щоб я тебе заспокоїв?
— Так, — кивнула Лінь Вейся.
В деяких речах вона була неймовірно сильною, але фізичний біль, особливо коли рани обробляли, вибивав її з колії. У цьому вона зовсім не змінилася.
Бань Шен відвернув погляд і повільно вимовив:
— Але мені треба оплатити.
Лін Вейся розжалала пальці і кивнула. Він розвернувся і пішов. На її обличчі не відбивалось розчарування, але на душі стало порожнеча.
Тепер він її не заспокоює.
Вона сиділа на стільці, впершись руками у сидіння і опустивши темні гілки, задумавшись.
Раптом перед очима потемніло - зверху на неї впала чорна куртка, жорстка тканина накрила її з головою. В ніздрі вдарив слабкий запах тютюну, який проковтнув його одяг.
Все навколо було прощене їм.
Дихати стало важко.
Невдовзі прийшла медсестра і почала обробляти рани. Через те, що голова була накрита, Лінь Вейся відчувала тільки холод на колінах і ліктах, а потім різкий біль.
Але все пройшло швидко.
Після того як Лінь Вейся обробила рану, вона зняла куртку з голови і притиснула її до себе та подякувала медсестрі.
Медсестра викинула використані ватні палички у смітник і посміхнулася Лінь Вейсь, сказала:
— Не за що. Ваш чоловік спеціально попросив мене обробляти рани обережніше.
Слово "чоловік" миттєво змусило Лінь Вейся висихнути. Вона поспішно пояснила:
- Ні, ми ще в університеті вчимося...
— А значить, хлопець і дівчина? Ну, це теж саме, — підмигнула медсестра. Він дбає про вас.
Після цього медсестра взяла кошик з перев’язаним матеріалом і пішла. Лінь Вейся дивилася на високу фігуру, що стояла в черзі біля вікна.
Що вони зараз один одному?
Здається, ніхто. Це все ще було незрозуміло.
Бень Шен, оплачивши рахунок, повернувся і поклав їй в руки два пакети з ліками. Він вже нагнувся, щоб взяти її за руку і відвезти додому, як раптом з його чорної куртки, яку вона тримала на руках, доніс вібруючий звук. Вона дістала телефон, дала йому і побачила ім'я того, хто подзвонив. Її погляд змінився.
Бань Шен взяв трубку, відійшов в сторону і відповів.
Через п'ять він повернувся, надів куртку, різко підняв Лінь Вейся і привів до виходу:
- Я покликав тебе таксі, воно чекає зовні. У мене справи.
Іншими словами, вона поїде сама.
Лінь Вейся нічого не відповіла, тільки кивнула. Вони вийшли з лікарні, і холодний вітер з піском вдарив в обличчя. Лінь Вейся прикрила очі рукою і, використовуючи моментом, непомітно вивільнила свою руку з його боїв.
Вона йшла, приховуючи і між ними утворився простір, достатній для ще однієї людини. Бань Шен подивився на неї, але нічого не сказав.
Вона явно дулася.
Він не став її доганяти, наче не хотів реагувати. Дістався пачку цигарок, вибив одну, затиснув в зубах - з долоні вирвався оранжевий вогник, профіль його був парким.
Навіть курить — і це добре.
Жовте таксі стояло недалеку. Бань Шен зупинився і махнув рукою; машина повільно під’їхала до них. Лінь Вейся не зупинилась, прискорила крок.
Вона відкрила дверцята, сіла на заднє сидіння, відкинулася на спинку і заплющила очі. День був жахливим і виснаженим.
Водій запитав, куди їхати. Лін Вейся відкрила очі і назвала адресу. Вона сказала, що двері відчинилися: вітер і вуличний шум вдерлися у салон.
Бань Шен ліниво влаштувався поруч, вітрова застигла до ключиць. Світло вуличних ліхтарів ковзав по його чорній татуїровці-бабочок - знайомою і крижаною.
Водій збожеволів. Вони мовчали. Лін Вейся поклала руку на сидіння, і раптом хтось стиснув її пальці - довгі, з паркими костяками. Він зняв перстень з вказівного пальця і, тримаючи її за руку, почав повільно одягати кільце на пальці.
Його рухи були неквапливими, їхні пальці переплелися і шкіра торкалася шкіри. Коли срібне кільце виявилося на її пальці, він вимовив ліниво з ноткою жалю і поблажливості:
- Зовсім як дитина стала.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno