Томна атмосфера тонкими нитками обплутала їх обох, дихання стало голосніше, світло падав на підлогу і відкидав дві тіні, які повільно зливаються. Рука, що лежала на її талії, стискалася все сильніше. Його високий ніс торкнувся її щоки, наче розряд струму - лоскотно і обпалювально.
Лін Вейся напружила пальці ніг, упустилася ладонами в його груди. Їхні губи повільно зближалися, вже майже торкаючись, як раптом...
Роздався стук у двері. Зачарування миттєво розвіялося. Бань Шен відірвався, прибрав руку з її талії, зробив два кроки назад і ліниво притулився до стіни.
Лін Вейся оправила збитій одяг, підійшла до дверей, привідкрила її і запитала:
- Що сталося?
— Вейся, у тебе є зарядний кабель? — запитала одногрупниця.
— Так, зараз дам, — відповіла Лінь Вейся.
Вона повернулася, дістала з сумки білий кабель, акуратно скрутила його і, поклавши в чохол, простягла дівчині.
Через цю несподівану перерву Бен Шен запропонував Лінь Вейся йти в душ першої. Зрештою вони лягнули спати кожен.
Коли вже збиралися спати, Лінь Вейся перекинулась і хотіла вимкнути останню лампу біля ліжка, як раптом Банль Шен несподівано сказав:
— Не выключай.
Лінь Вейся на мить застигла і відповіла:
— Ладно.
***
Після цієї подорожі між ними знову з’явилась гармонія. Лін Вейся почала першою писати Бань Шену.
Повідомлення були прості, про щоденні дрібниці. Коли вона відпочивала на дивані, Шенся застрибував до неї на коліна і, уткнувшись мордочкою, заморал. Вона накрила цуценя своїм пальто, фотографувала його і відсилала Бань Шену з підписом: [Фото на паспорт Шенся *V-знак*]
Або ж, коли вона бачила гарний захід сонця або щойно спустошена квітка, то теж відсилала йому. Він майже завжди відповідав, правда, іноді з запізненням, коли Лінь Вейся вже спала.
У середу Лінь Вейся і Мен Цзи обідали в їдальні. Після цього Лінь Вейся згадала, що треба сфотографувати їжу і відправити Баню Шену. Вона набрала в чаті повідомлення.
[Xia: Сьогодні у мене холодна куряча лапша, а в тебе?]
Невдовзі цей фільм загорівся. Лінь Вейся, щойно взявши палички, знову поклала їх і відкрила повідомлення. Бань Шен, як завжди, був коротким:
[Ban: Лапша.]
Мен Цзи, яка сиділа поруч, скаржилася, вихопила у неї телефон і сказала:
- Ти їстимеш? Очі вже в телефон вросли!
— Сяо Цзи, віддай телефон, я ще не відповіла йому, - змовилась Лінь Вейся, склавши руки в молитовному жесті і дивлячись на неї прозорими, чистими очима, у яких читалася мольба.
Мен Цзи відразу здалася. Лінь Вейся завжди була стриманою і такою прекрасною, що варто було їй трохи виявити слабкість - не те що чоловіки, навіть жінки не могли встояти.
але відразу як відповідаєш - негайно за їжу! — сказала Мен Цзи, повертаючись телефон.
Лінь Вейся відразу кивнула, взяла телефон і написала Бань Шену.
[Xia: У тебе сьогодні є пари?]
[Ban: Одна пара.]
Побачивши це, Лінь Вейся на мить затряслася, потім продовжувала: Ти не хочеш повечеряти разом?
Після надсилання повідомлення відповіді не було запущено, екран погас. Лін Вейся втупилася на куточок телефону, підняла погляд на Мен Цзи, посміхнулась, опустила телефон і взяла палички:
— Ладно-ладно, я ем.
Але навіть за їжею її думки були про повідомлення. Поки Мен Цзи щось говорила, Лінь Вейся слухала і краєм очі поглянула чи не загориться екран.
Після обіду телефон видав звук сповіщення. Вона відкрила - Бань Шен відповів.
[Ban: Добре.]
Лінь Вейся помила руки, пішла в аудиторію відпочити, відсиділа дві пари з психології і врешті вийшла зі корпусу разом із потоком студентів.
Температура впала ще на три градуси, небо було похмурим і вітер пронизував до кісток. Лінь Вейся стояла біля входу в їдальню, когось чекаючи.
Сьогодні на ній було чорно-біле пальто з мохера, вузькі чорні штани підкреслювали довгі прямі ноги. Товстий шарф закривав більшість обличчя, залишаючи тільки відсторонений погляд.
Холодна і прекрасна.
Перехожі то й справа оберталися, але ніхто не наважувався підійти попросити WeChat. Лінь Вейся чекала близько п'яти хвилин, поки в полі зору не з’явилася знайома фігура.
Бань Шен був у чорному пальто, яке робило його шию ще пряме, а силует - високим і струнким. Він тримав у руці димну цигарку, коли йшов до неї своєю звичною недбалою ходкою. Червона огорнулася на тлі сірого неба, і їй здавалося, що цей образ вона бачила багато разів у сні.
Він йшов до неї.
Вона чекала його.
Бань Шен зупинився перед нею, опустив голову і запитав:
- Скільки часу чекала?
Лін Вейся похитала головою:
— Ні, лише п'ять хвилин.
Вони увійшли в їдальню разом. Серед натовпу були присутні обидва, а коли вони сіли з підносами, на них звернули увагу інші.
Лін Вейся взяла тільки дві страви: яловичину з селерою та яєчню, нарізаної цибулею і суп із морської капусти з обпалюванням.
Бань Шен набрав що попало і з гуркотом поставив піднос на стіл, готуючись до їжі.
Лінь Вейся пригадала, як у старшій школі вони часто їли разом в їдальні і обоє любили яловичину з селерею — кожен раз брали майже те саме.
Але коли вона підійшла до розчавлення, остання порція яловичини з селерем забрала вона, і у Бань Шена на підносі цього страви не було, замість нього стояло щось інше.
Подумавши про це, Лінь Вейся взяла палички і поклала половину своєї яловичини з селерою в його тарілку. Він якраз повільно пив суп, опустивши голову, і, зауваживши її жест, здивовано підвів брову.
- Ти ж любиш селерів? У старшій школі ти завжди брав те ж саме, що і я, — сказала Лінь Вейся.
Бань Шен відразу зрозумів, про що вона. Його довгі вії закрили тіні в очах. Він взяв палички, підчепив стебла селери і відправив у рот, повільно жуя, і вимовив:
— Непогано.
Вони спокійно і тихо їли, як раптом до їх столу підійшов молодий хлопець з товстою пачкою аркушів. Він поклав дві на їхній стіл і з ентузіазмом сказав:
— Старші, подивіться, може, захочете взяти участь!
Лін Вейся взяла листівку і прочитала: Університет Пекіна організовує « Нічний забіг з флуоресцентними вогнем» - маршрут від Срібного озера до узбережжя гори, приблизно на годину.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno