Лін Вейся вимкнула екран і, повернувшись додому, відчинила двері - зустрічаючи її радісно завів хвостом Шенсь. Вона присіла на корточки і трохи погралася з цуценям.
Потім сіла за письмовий стіл, вимкнула телефон, відкрила підручники і почала повторювати пройдене.
Непомітно стемніло. Зимові хмари на заході розмилися в туманних тонах, наче ліхтар, що провіщає крізь апельсинову корку — теплий і бурштиновий.
Лінь Вейся встала і підійшла до шафи, ніби у перший раз зауваживши, що її одяг здебільшого витримана в стриманих холодних тонах. Вона вибрала кілька речей, переодягалася і перед дзеркалом нанесла легкий макіяж.
У вісім вечором на вулиці Шіань було людно, неонові вогні переливалися, а величезний LED-ексран у центрі дороги змінював рекламні малюнки.
Лінь Вейся сіла в машину і доїхала до бару TAK, де офіціант у метелику проводив її на ліфті до VIP-комнати 1203.
Вона штовхнула двері - і на неї пахнуло хвилям жару. За обстановкою янтарні очі не перемішуються.
Ця кімната була дворівнева, на стелі висіли картини в стилі середньовічного Едему з обнаженими чоловіками і жінками, блимали червоно-фіолетові вогні, атмосфера була темною та дурманою; то й справа роздавалася дівчачі смішки, азартні вирізи хлопців за грою.
Все це створювало враження, що земля виходить з-під ніг і реальність сскальзує кудись в сторону.
Лінь Вейся стояла — світлошкіра, гарна з холодним виразом обличчя — і швидко привернула увагу тих, хто сидів на диванах. Хтось гукнув:
— Эй, дівчина, ты к кого?
— До Бань Шену, — відповіла Лінь Вейся.
Невідомо чому, але вони ніби почули щось неймовірно смішне і всі розбилися хохотом. Хтось затушив цигарку і переглянувся з товаришем - мовляв, ще одна, з тих що летять на вогонь.
Якийсь хлопець посміхнувся з голою посмішкою:
— К молодому пану Баню? Зараз він навряд чи зможе тебе прийняти.
Лін Вейся не хотіла продовжувати цю розмову і дістала телефон, щоб написати Банй Шену: [Я прийшла.]
Незабаром екран засвітився — Бань Шен відповів коротко, всього одне слово: [Піднімайся.]
Лінь Вейся не відповіла, прибрала телефон в кишеню. Через мить по рушній сходах хтось повільно спустився вниз; вона приховалася і дізналася, що це Цю Мінхуа.
— Вейся, пішли, я проводжу тебе наверх, — посміхнувся Цю Мінхуа.
Лінь Вейся піднялась разом з ним, помітила Жвавість в очах Цю Мінхуа і не утрималася від посмішки:
- Ти такий радий його повернення.
- Ще б, я ж відданий фанат Бань-е.
Піднявшись наверху, Лінь Вейсі окинула очі і побачила атмосферу - тут був більший розгул, ніж на першому поверсі: грали в блаярд, парочки обіймалися та закричали.
На столику громіздали келихи, попільниці були повні путів, хтось тряс кістки під схвалені вигуки і дзвін рюмок. Клуб диму вдарив у обличчя, запах тютюну щипав горло, Лінь Вейся не стримався і закашлялася.
У центрі уваги на дивані розвалився він — з лінивим, зухвалим виглядом, від випитого на блідій шкірі яскраво вирізнялися алі губи і придаючи йому хворобливої кулі. А поряд з ним сиділа Ші Лі, богиня художнього факультету Пекінського університету. Вона була найчутливішою і ні до кого не дивилась.
Червоний світло ковзав по обличчю хлопця.
Висвітлюючи безтурботного і роз'єднаного Бань Шена.
Лін Вейся обійшла з іншого боку, прохід між столиком і диваном був вузьковатий, і коли вона проходила повз компанії Ші Лі, атмосфера миттєво накаилась.
Вона відчула тривожний погляд Ші Лі, але проігнорувала його. Зупинившись прямо перед Бань Шеном, вона стояла так близько, що її прямі, сліпучо білі ноги майже торкалися його ніг - достатньо було одного незручного руху, щоб впасти безпосередньо йому на коліна.
Бань Шен опустив голову і сфокусував коктейль, кинув шматочок грейпфрута, кубик льоду з дзвоном впав у склянку, і одна крапля бризнула на руку Лінь Вейся.
— Мені треба з тобою поговорити, — сказала Лінь Вейся, дивлячись на нього.
Чи то з-за шуму в залі він не розчув, чи просто не збирався звертати на неї уваги, але він продовжував з ліктою заважати свій напій, навіть не глянувши на нього.
Ши Лі також дивилася на Лінь Вейся з майже прихованою цікавістю.
Чи вдасться її Баню Шен хоча б поглядом?
« Я пішла, — відповіла Лінь Вейся і розвернулась, щоб піти геть. Світло був тьмяним, вона погано бачила дорогу, як раптом чиєсь рука схопила її за зап'ястя.
Бань Шен потягнув її до себе - на очах у всіх.
Його хватка була такою сильною, що шкіра на зап'ястку наче горіла, кров швидше побігла по венах. Ця нахрапистость, ця манера "я такий і плювати на всіх" - точ-всього Бань Шен.
Лін Вейся обернулась, і їхні погляди знову зустрілися, ніби навколо нікого не було.
— Будеш пити? — запитав Бань Шен, однією рукою я все ще стискаю зап'ястя, а іншою - квадратну склянку з його свіжим приготованим коктейлем.
Раніше Бань Шен майже ніколи не давав їй пити алкоголь, коли вона програвала в іграх. Він пив за неї.
У Ліні Вейся заскупнулось в очах, але вона підвела хвилювання і відповіла холодно:
— У мене алергія на алкоголь.
Насправді Лінь Вейся не мала алергії на алкоголь - вона просто використовувала цим виправданням, коли не хотіла пити або коли її змушували.
Бань Шен усміхнувся і не став наполягати, вже збирався поставити склянку, як раптом Ші Лі подалася вперед - легкий квітковий аромат торкнувся носа Лін Вейсь.
Ші Лі взяла келих з рук Бань Шена, її мізинець ледь помітно ковзав по його довгим пальцям на склі, і вона вимовила з вигляду повної неприпущеності:
- Віддай мені, я ще не пробувала твій коктейл.
І водночас Ші Лі дивилася на Лін Вейся з викликом і насмішкою. На мить навколо них стало тихо, і атмосфера накочувалась до краю.
Один з хлопців, що стояли поруч, впізнав Лінь Вейся і подумки поспівчув цій дівчині. Вона виглядала чистою і невинною — холодною з природи, але нешкідливою як біла квітка. Що вона могла протиставити Ші Лі, яка грала в зовсім іншій лізі?
Миттєвість затяглася.
Всі витріщилися на Лінь Вейся. Хтось вже хотів пом'якшити незручність, але на здивування, на обличчі Лін Вейся не було тіні боязкості. Вона не почала вихоплювати келих у Ші Лі.
Натомість вона нахилилась і взяла склянку, яка стояла перед Банем Шеном. Приклавши губи до краю, вона закинула голову, і її біла, як лебідинна шия, витягнулася в витонченій лінії, коли вона висушила залишки напою.
Стакан знову опинився на столі, а на прозорому квадратному склі було виявлено вологий відбиток помади.
Вишуканий і двозначно до межі.
Одним легким рухом Лінь Вейся накочувала повітря навколо до дріжджів.
— Ні фіга собі, ось це круто!
- Схоже, у Бань Шена з нею щось було, ти бачив його погляд?
— Господи, я просто зоровий. А у самої щітки горять.
Обличчя Ши Лі то блідло, то фарбувалося, і коли здавалося, що вона ось-ось вибухне, підійшов Цю Мінхуа та силою забрав її, приговарюючи:
- Сестра, мені дійсно потрібно з тобою дещо обговорити.
На секунду відштовхнувся, він поспішно посадив Лінь Вейся поруч з Бань Шеном і змусив її сісти. Ші Лі неохоче вийшла, але на прощання кинула погляд...
У мерехтінні червоно-синих вогнів Бань Шен, завжди холодний і ні на кого не звертає уваги, схилив голову навбок, різкий профіль чітко вимальовувався в напівмарказі. Він підняв руку і великим пальцем акуратно стёр пінку з кутка губ дівчини.
Світло було тьмяним, і побачити було важко, але вони сиділи так близько, що його рука з парочками та пофарбованими пальцями торкалася її алих губ, а дівчина дивилася на нього знизу вгору - здавалося, ніби вони ось-ось поцілуються.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno