— На вулиці Цзюао відкрилася нова закускована, підемо після уроків.
Так говорили переважно учні першого і другого класів, але діти середньої школи були значно мовчазні. Вони вступили у фінальну стадію випускного класу, плітка серед дівчат стала набагато меншою, і більшість - тут мова йде про звичайних учнів -- сиділи, низько схилившись над партами, повантажені на навчання.
До дня іспитів ще є час, і кожен вирішаний приклад має значення.
Кожен намагається дотягнутися до майбутнього, хоч би яким воно було.
І саме тому, що воно невідоме, варто спробувати.
Для багатьох з нас суть наполегливої праці полягала в тому, що принаймні на екзаменах вступних до університету « співчуття буде винагороджено» - це не просто жарт.
Сто днів до екзаменів прийшли швидко. Школа Шаньґао провела урочистий збір, який проводився в цій події. Вона була призначена для батьків і журналістів, а також місцевих телеканал Нанцзяна трансляційних груп.
Окрім виступів вчителів і найкращих учнів, було організовано церемонію проходу по червоній доріжці та підписання плакатів. Школа готувалася три дні, встановлюючи сцену.
У понеділок вранці з шкільних динамік гримувала музика. Учні, ледве з’явилися в школі, отримали від лао Лю наказ привести себе до ладу й будуватись.
У класі царювала метушня: дівчатка часто дивились у дзеркальця, поправляли волосся і підмальовували губи. Хлопці, яким зазвичай було байдуже, піддалися загальній метушні і почали вихоплювати у дівчат дзеркальця, перевіряючи, чи рівно зав'язався краватка.
Клас перетворився на хаос.
У цьому хаосі був єдиний, хто зберігав спокій і лінивий мир. Він сидів за партою, відкинувшись на спинку стільця, і грав з дроном.
— Бань-е, ти що, не хвилюєшся? Ти ж виступатимеш як представник учнів, — сказав Цю Мінхуа.
До речі, школа забавляла те, що Бань Шен відмовився виступати в ролі представника учнів. Але школа наполягала, і він, будучи проникливим, виторгував собі два вихідних, на що школа погодилася.
Дізнавшись про це, Цю Мінхуа тільки зітхнув:
— Чорт, бути розумним - це круто.
— Я не хвилююся, — відповів Бань Шен.
Роздався стукіт — лао Лю, стоячи біля передніх дверей, стукав по ній і запрошував всіх спускатися.
Його погляд впав на Бань Шена, і той повільно забрав дрон у ящик.
Учні вийшли з класу. Лін Вейся зачинила книжку, відсунула стілець і пішла за ними. У натовпі вона помітила, як Лі Шенжань просунулась до Баня Шана і злегка потягла його за сорочку.
Він повернувся до неї.
— Брате, у тебе краватка з'їхав набік, я поправлю, — сказала вона.
У шумі коридору її голос то і справа пробивався. Фан Мо, взявши Лінь Вейся під руку, щось говорила їй, але вона повернула голову і побачила пряму струнку фігуру хлопця попереду.
Лі Шанжань вже простягнула руку, але Бань Шен з днулим сухожиллям на зап'ястку перехопив її, різко зірвав із себе краватку і кинув його в парту, обкриваючи чітко почервочену шию зі виступаючим кадиком.
— Все гаразд, — сказав Бань Шен.
Лі Санжань ніяково прибрала руку. Цю Мінхуа, нічого не помічаючи, запитав:
- А ти зі мною підеш по червоній доріжці?
Вона фирнула і пішла. Інші хлопці розсміялися, похлинули його по плечу і підштовхуючи вперед, потягли за собою.
— Дівчатка в нашому класі - все з характером.
Лін Вейся рухалася разом з натовпом. Бань Шен пройшов повз неї, і його шия з гучномовцем була зовсім поруч. Аж раптом пролунав дзвінок, який впав на підлогу.
Бань Шен, помітив він чи ні, пішов далі. Лінь Вейс зітхнув і хотіла підняти його, але хтось з однокласників наступив на нього.
Вона присіла на корточки, підняла піктограму і гукнула його:
— Бань Шен, твоя значок.
Він обернувся, засунувши руки в кишені, опустив голову і подивився на неї. Очі Лінь Вейся блищили, і вона дивилася прямо на нього.
У проході було тісно, всі поспішали вниз. Лін Вейся відступила в сторону і простягнула йому піктограму. Він подивився на неї, не кажучи ні слова.
На піктограмі залишився слід від черевика, і край його був зламаний.
Очевидно, їм вже не можна було користуватися.
Цю Мінхуа чекав його біля входу, але побачивши, що брат не йде, повернувся і зауваживши цю сцену, недбало сказав:
— Бань-е, у тебе ж в ящику ще...
Бань Шен різко обернувся і мітнув на нього погляд.
Цю Мінхуа здригнувся і проковтнув слова: « Ціла купа», потім незручно посміхнувся:
— Ну, я піду вниз.
Учні один за одним виходили з класу, і незабаром вони залишились вдвох. Лін Вейся запитала:
- Що будемо робити?
На фоні гучної музики, що доносилася з вулиці, Бань Шен сказав:
— Запиши мені.
Лін Вейся підійшла до своєї парти, взяла синій маркер і встала перед ним. Він був занадто високим, і хоча він злегка нахилився, щоб влаштуватися під неї, все одно відчував тиск.
Від нього виходив холодний запах. Лін Вейся схилилася до його грудей, щоб писати, маркер видавав шаруючий звук. Через неї була незручна, її рука торкалася його грудей, і від жару його тіла та чіткого б'єння серця зап'ясті наче проколов електричний розряд.
Вона написала лише половину ієрогліфа « Байнь », але, здається, він вийшов кривим. Їй було незручно, лікоть затек, і вона м'яко сказала:
— Як тобі, нормально?
Вона відчувала, що літери вийшли нерівними.
Бань Шен навіть не подивився і сказав:
— Ладно.
Лінь Вейся підняла голову і, трохи випростившись, ледь не доторкнулась його гострими духами. Повітря між ними згущалося, і він судомно сковтнув.
Вона відвела погляд, зробила крок і зосередилась на тому, щоб дописати його ім’я. Відчуваючи, що він не зводить з неї очей, вона дивна сказала:
- Не дивися на мене.
Бань Шен тихо посміхнувся, але не відповів.
Раптом вона відчула холодок на вусі - він підняв руку і стиснув її мочку, несильно погладжуючи.
- Коли ти проколола вуха? — запитав він.
Його низький голос пролунав біля вуха, гаряче дихання торкалося її шкіри. Він, виявляється, ще знаходив час забавлятися з нею: обличчя у нього було безстрастним, але руху були дерзкі і недбалими.
Лін Вейся злякалась, рука здригнулася, і синій маркер залишив чорнильну смугу на білій сорочці. Вона розсердилася:
— Бань Шен!
— Мм? — Він спокійно відповів.
Вона і сама не помітила, як ця її спалаху розвіяла напруженість, що панувала між ними останні дні.
— Снімай сорочку, так мені буде зручніше писати, — сказала вона.
— Ладно.
Ліній Вейся відійшла до дверей, щоб закрити її, і яскраве сонячне світло за дверима померк. Коли вона обернулася, він вже стояв біля напівзашторованого вікна, знімаючи сорочку.
Він повільно, не поспішаючи, потягнув її через голову. Потім, тримаючи сорочку в руках, підійшов до неї. Його м'язистий торс, з парками кубики преса, виглядав і холодно, і приваблює. Лін Вейся дивна відвела погляд.
Він сів поруч, залишаючись тільки в штанах, і недбало перебирав її волосся.
Іноді в коридорі лунали голоси.
Лін Вейся сиділа за партою і обережно вивела на його білій сорочці: 3-ий клас "А", Бань Шен.
Невдачі ієрогліфи вона просто зафарбована і намалювала зверху синє сердкечко.
Бань Шен переодягнувся, і вони разом вийшли з класу. На прощання він навіть забрав у неї маркер.
Площа між корпусами Дехоу і Сичжен була заповнена людьми. Журналісти знімали учнів на камери, а батьки фотографували своїх дітей.
Як тільки вони вийшли на вулицю, яскраве сонце вдарило у очі, і Лінь Вейся інстинктивно прикрила очі рукою. Бань Шена відразу ж покликав завуч.
Вона попрямувала в стрій. Лао Лю вибудував колону, а Нін Чао помахав їй рукою, показуючи, що залишив для неї місце.
— Я про тебе дбаю, сусідко, — сказав він із звичайним самозадоволенням.
Ліній Вейся посміхнулась:
Дякую.
Поки вчителі та завчитель перевіряли мікрофони на сцені, Нін Чао швидко дістав з кишені телефон і відправив фото Лю Сицзя, кидавши: [Ніколи б не подумав, що Шенгауо скотиться до такої без смаку.]
Відправивши повідомлення, він прибрав телефон і звернувся до Ліні Вейся:
- Сусідка, ти знаєш, що Лю Сіцзя відправили в санаторій?
- Коли це сталося? — Линь Вэйся дрогнули.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno