Після того випадку Фан Цзябей несподівано запросила Лінь Вейся в п’ятницю після уроків. Лінь Вейся цього зовсім не очікувала.
— У мене є кішка... Хочеш прийти до мене додому? — запитала Фан Цзябей, відчуваючи себе трохи незручно і втупившись у підлогу.
Лін Вейся підняла погляд і, глянувши на неї, кивнула:
— Ладно.
У п'ятницю Лінь Вейся писала домашнє завдання за партою, як раптом відчула холодний дотик до щоки. На зелений листок тетраді впала тінь від чітко визначеного зап’ястка.
Вона тримала ручку, а Бань Шен засунув одну руку в кишеню і інший притискав до її щоки склянку солоним лимоном і питав:
- Після уроків поїдеш до мене?
— Я йду до однокласниці, — відповіла Лінь Вейся, приймаючи напій і роблячи ковток через трубочку.
Бань Шен кивнув, помедлив і запитав:
- Мені тебе забрати?
Лін Вейся розсміялася:
- Ні, я не маленька.
Після уроків Лінь Вейся з чорною сумкою в руках і Фан Цзябей стояли біля автобусної зупинки. З часом вони сіли в автобус.
Автобус зупинявся, і зрештою вони доїхали до зупинки поблизу будинку Фан Цзябей. Її будинок був далеко від центру міста - це старий приватний дім.
У переулці було багато людей, то й справа проїжджали кур’єри на електросамокатах, чувся вереск гальмів. Фан Цзябей відкрила двері ключем, і в приході увірвався світло.
- М'яу-меву-муша...
Лінь Вейся стояла біля дверей, переховуючись і побачила білу коротколапуту кішку, яка підбігла до неї. Фан Цзябей відразу кинула рюкзак, підхопила її на руки, поставила перед нею миску з водою.
- Як її звати? — Лінь Вэйся нагнулась і погладила кішку по голові.
Фан Цзябей енергійно її прасувала і відповіла:
- Її звати Jude. Це мій тато подарував мені на день народження, тепер він працює в Південній Африці.
— На честь пісні Бітлз "Jude"? Ти любиш цю групу? — здогадалася Линь Вэйся.
— Да! Ходімо в мою кімнату, — сказала Фан Цзябей, ледве піднімаючи кішку на руки.
Jude лежав на плечі Фан Цзябей, зовсім не боявся, дивився на Лін Вейся круглими очима. Фан Цзябей добре піклувалася про нього - він був упітнім, з блискучою вовною.
Лінь Вейся помітила, що поряд з котом Фан Цзябей ставала набагато живою і постійно говорила до неї, іноді навіть примхливо, а в ній не було такої похмурості, як у школі.
Кімната була маленькою, але чистою і акуратною. На полиці біля книжкової шафи стояла стос коміксів, на стінах висіли старі постери рок-груп. Лін Вейся озирнула стіни і побачила The Beatles, Quen та групу Шиїна Рінго.
- Я теж люблю Шиїна Рінго, її найбільше пісню "Stom": Лін Вейся показала на дуже круту співачку.
Фан Цзябей з'ясувала ніс:
- Я теж.
Дівчата сиділи на килимі, притулившись один до одного, і читали комікси, слухаючи рок-музику. Раптом Фан Цзябей сказала:
— Давно я так ні з ким не сиділа, не читала коміксів і не обговорювала сюжети.
— Тоді ти завжди можеш прийти до мене, — сказала Лінь Вейся, переглядаючи сторінку, ніби це було само собою зрозумілим.
Фан Цзябей притримала пальцем одну з сторінок, де на картині різні персонажі розповідали судді про те, що бачили, а в маленькій кухлі хтось проколов іншого меча.
— Насправді я бачила тебе раніше, - дивлячись на комікс, сказала Фан Цзябей.
Лін Вейся розгубилась і подивилася на неї, запитала:
- Де?
Фан Цзябей назвала місце.
Ресонії Лінь Вейся здригнулися, і вона опустила очі:
- Чому ти не розповіла?
- Що я мав казати? Ти стільки разів мені допомагала, - сказала Фан Цзябей, стискаючи її руку.
Світло падало на їхні палітурні руки. Фан Цзябей стискала її руку так міцно, що кров припливала до пальців, але вона не відпускала, наче стримуючи емоції.
Вона запитала:
— Коли тобі було погано, ти думала піти?
Лінь Вейся відпустила її руку, відкинулась на килимі, притулившись головою до ліжка. Світло люмінесцентної лампи було таким яскравим, що очі стали хворіти і сльозилися. Вона тихо сказала:
- Думала. Але я ще не бачила снігу і хочу завести собаку, яка буде лизати мені долоню. Отже, ми не повинні здаватися.
***
Тим часом у лікарні Лю Сіцзя лежала на койці. Вона була худа до крайності: шкіра та кістки, а на зап’ясті з рукавів виднілися сині вени.
Вона дивилася пустим поглядом на настільні годинники, думаючи про те, як повільно торгує час.
Економіка, тримаючи в руках сумку, розгубилась і сказала:
пані, мадам сказала, що у неї несподівано виникли справи, а головуючий в відрядження, тому сьогодні вона попросила мене забрати ваші речі.
— А, — відповіла Лю Сіцзя.
З візгом відчинилися двері, і в палату увійшов високий стрункий хлопець, голос його звучав по-юношескі холодно:
— Я сам зберу, ви йдіть відпочиньте.
— Ах, добре, тоді дякую вам, молодий чоловік.
Коли вона пішла, в палаті залишилось тільки двоє. Нін Чао швидко і вправно склав речі в сумку, потім став за інше: покинув у пакет її духи та помади, витягнув звідти синій трикутний мішечок, нанизав його на палець і запитав:
- Це ще що? Виглядає старим, може викинемо?
Лю Сицзя, ліниво розвалившись на ліжку, глянула на нього, її погляд застиг, і вона схопився з ліжка, підбігла до нього і вхопила мішечок:
— Не можна викидати.
Коли Нін Чао побачив її напружений вираз, він трохи змінився в обличчя і з насмішкою запитав:
- Це якийсь вивихувач подарував?
— Ні, моя сусідка по парті, — Лю Сіцзя обережно протерла амулет.
Тепер вона навіть боялася вимовити ім'я Лінь Вейся.
Навіть якщо він вже старий і з нього стирчать нитки...
Все одно не можна викидати.
Це був амулет на удачу, який Лінь Вейся колись подарувала Лю Сіцзя. Один висів на її рюкзаку, а другий Лю Сіцзя завжди носила з собою.
Тронута цим спогадам, Лю Сицзя сіла на край ліжка, стискаючи в руці синій амулет, і злегка пняла Нін Чао, який збирав речі:
- Гей, як вона там?
- Хочеш дізнатися? — Нин Чао оскалиался в усмібке. - Ну, так сама їй напиши. Чого ховаєшся?
Вперше Лю Сіцзя не відповіла на його вчинок, опустивши очі:
- Вона, мабуть, не хоче мене бачити.
Коли людина переживає важку хворобу, багато речей стають зрозумілими. У той час вона сиділа на найбільш суворому дієті, батько постійно був у командуванні, вона часто хотіла його побачити, але могла тільки говорити по телефону. А її мати... Тоді вона відчувала, що втрачає контроль над своїм життям, і тому відчайдушно чіплялася за все.
І завдала болю своїй найкращій подрузі.
Лю Сицзя висморкалася, поклала амулет в кишеню і знову штовхнула Нін Чао:
- Нін Чао, давай втечемо, я не поїду в цей дурний санаторій за містом.
Санаторій, де її збиралися лікувати, насправді був закритим лікувальним закладом, таким же як психіатрична клініка. Вона боялася, що стане піддослідним кроликом.
— У мене немає грошей, — відповів Нін Чао.
— У мене є, - Лю Сіцзя подивилася йому в очі.
« Я не знаю, куди їхати », — сказав він.
— Куди завгодно, — відповіла вона.
— У мене прострочений паспорт, — збрехав він.
— Забудь, — сказала вона.
Зависла тиша. Коли Нін Чао застебнув блискавку на сумці, звук рознісся по порожній палаті. Лю Сицзя відчула, як її охоплює розпач, вона важко впала на ліжко, і звук цей здавався їй спробою.
***
Коли Лінь Вейся повернулася від Фан Цзябей, вона відчувала себе абсолютно розбитою, голова йшла кругом, все тіло, здавалося, було зламано.
Вдома вона відкрила холодильник і налила склянку холодної води. Присівши на керточки біля холодильника, вона пила маленькими горлянками і перед собою не могла дивитися.
У цей час з роботи повернулася тітка. Повісивши сумку біля дверей, вона побачила Лінь Вейся, яка сиділа на коорточках, як безпритульна кішка, і почала бурчати:
— Боже, скільки разів тобі казати, що не можна так сидіти, у тебе низький тиск, зараз впадеш в свідомість...
Тітка не встигла договорити, як склянка з водою випав з рук Лінь Вейся і покотився по підлозі, а сама вона впала на підлогу.
Тітка відразу покликала Ґао Хана, і вони швидко відвезли її до лікарні. У Ліні Вейся почалася сильна гарячка, температура то впала до ранку і вона знову піднімалася й мучила всю сім’ю цілу ніч.
Після хвороби Лінь Вейся стала дуже мало говорити, і характер її став ще більш замкнутим, ніж раніше. Тітоя думала, що це через стрес перед випускними іспитами і кожного дня готувала для неї різні бульйони.
Гао Хан помітив, що сестра стала трохи дивною, але не міг зрозуміти, в чому справа, і вирішив, ніби йому все здається.
Бань Шен першим помітив зміни в Лінь Вейся. Вона навіть не сказала йому, що хвора, — він дізнався про це від Ґао Хана.
- Чому ти не сказала, що хворієш? — Він запитав її, протягуючи їй молоко.
Лін Вейся похитала головою:
- Нічого серйозного, я вже видужала.
У вихідні вона сиділа за письмовим столом і писала тести, як раптом телефон завів. Вона відкрила повідомлення від Бань Шена.
[Ban: Поїдеш на серфінг? Я навчу тебе.]
Лін Вейся наважилася сказати: « Напевне, що ні », але, подумавши, усунула « звірне».
[Xia: Ні.]
Як вона і планувала, Бань Шен більше не писав. Він був занадто гордий, щоб просити двічі.
Вона продовжувала писати. Закінчила до вечора, приготувала вечерю для всієї сім'ї і, як завжди, вийшла на прогулянку з тіткою.
Останнім часом Бань Шен писав їй час від часу, але Лінь Вейся не завжди носила з собою телефон, а коли поверталася, вже було пізно.
Іноді вона відповідала, іноді ні.
У понеділок погода ставала все гарячішою. Лінь Вейся йшла з рюкзаком по коридору, як раптом наткнулась на тверді груди.
Перед очима виявився піктограма на лівій кишені його сорочки з вигравіруваною назвою "Бань Шен".
Знайомий запах, вона підняла очі. Бань Шен стояв прямо перед нею, тримаючи її за руку, і дивився вниз.
- З тобою щось не так, — сказав він.
— Ні, — відповіла вона.
— Ти не відповідаєш на повідомлення, — зауважив він.
Лін Вейся подивилася на нього і сказала м'яко, але прямо:
- Закон не зобов'язує мене відповідати тобі.
Він послабивбрат, дивлячись на неї, і запитав:
- Що це означає?
Вона опустила плечі, і агресивна енергія пішла з неї:
— Просто я втомилася після хвороби.
Після цього вони перестали спілкуватися. Коли вони не були близько одні від одних, то розлучились.
Хоча вони все ще поверталися разом, і він продовжував давати їй молоко, між ними ніби виросла стіна.
До екзаменів залишалося трохи більше ста днів. Більшість учнів готувалися до цієї події, і лише дехто з батьків мав можливість подбати про своє майбутнє.
Незабаром хтось помітив, що між ними щось не так.
Коли Лінь Вейся з Фан Мо обговорювали цю проблему, у коридорі пролунав сміх. Вона швидко читала умову завдання: « На малюнку зображена похила дошка AB, точка P знаходиться ближче до А...».
— Бань Шен-ге, глянь на нього! — Голос Лі Шенжань.
Лін Вейся мірошком побачила, як нафарбована рука Лі Шенжань лягає на його зап'ястку і пальці торкалися блакитної вени.
Вона відвела свій погляд і продовжила розв'язувати завдання з фізики.
Бань Шен ліниво стояв на місці, непомітно відгорнув руку і подивився на Лі Шанжань. Вона почувалася незручно і відступила.
Бань Шен покликав іншого хлопця.
« Коефіцієнт тертя між маленьким бруком і дошкою поступово зменшується від A до B...»
- Що ти їй зробив? — запитав Бань Шен.
Його голос був холодним і парким, як кубик льоду в склянці. Сусід замучився і не зміг відповісти.
"Бань Шен так добре до тебе ставиться, він заступається за тебе".
« Звичайно, він мій брат".
« От би і я мав такого брата»
Лін Вейся байдуже відвела погляд і знову втупилася у аркуш. Якість паперу була поганою, сильно пахло фарбою, а в літери "А" внизу була чорна точка.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno