На вихідних так і не вдалося відвідати кафе « Кечжі» за фруктовим льодом.
Лінь Вейся, ляга на ліжку, листала телефон і побачила, як Лю Сіцзя прислала емодзі з молитвою складеними ладонами стоячих колінах. Вона посміхнулася, накрила відповідь у діалоговому вікні і пожалкувала: [Все пучком.]
Вихідні, як завжди, вона провела, допомагаючи тітку в її фруктовій лавці, а решту часу присвятила домашнім завданням. У неділю ввечері Лінь Вейся помила голову, відкрила вікно і витирала волосся рушником. Вона продовжувала читати « малих жінок», на яких зупинилась минулого разу. В кімнату вплыв терпко-солодкий аромат зеленого лимона.
Краплі води з ще вологим волоссям падали на бавовняну нічну сорочку, залишаючи мокрі плями на спині. Лінь Вейся саме читала момент, коли Джо говорить Лорі, головному Георгію:
що я звичайна, негарна і дивна.
- Але я люблю тебе, Джо.
Вона вже хотіла дізнатися, що скаже героїня, як поруч завивав телефон. Вона відкрила повідомлення - це була Фан Мо: [Вейся, ти бачила форум на шкільному сайті? Там вже все кипить.]
Лінь Вейся відповіла: [А що сталося?]
Фан Мо: [Бань Шен и Лю Сицзя! Боже, ти взагалі в соцмережі на вихідних не заходиш?]
Фан Мо прислала посилання на пост. У Лінь Вейся не було акаунта, вона зайшла як гість. Користувач під псевдонімом "Радужно-чорніры" виклав фото з підписом: [Сьогодні.]
На фотографії був басейн з блакитною водою, за скляною стінкою виднівся яблучно-зелений двірик, а білий поливковий шланг вивергав струмок води.
В кадр потрапила частина широкого плеча хлопця - чітку лінію, бліда шия ззвонками, розслаблена поза. Він був під водою, спиною впивався у бортик басейну, відпочиваючи.
Сонце падало якраз на нього, і воно створювало враження неприродної та зухвалої чуттєвості.
Більшість ніків у коментарях Лінь Вейся не впізнала. Вона прогорнула екран великим пальцем:
A: [Це ж будинок Бань Шена, так? Я саме там живу.]
B: Ти була у нього вдома?
C: [Нічого собі, Лю Сицзя! Я чув, що Бань Шен нікого не пускає до себе в басейн.]
D: [Давайте вже зустрічайтеся! Ви ідеально підходите один одному, ніхто краще не буде.]
...
...
Знову телефон завибрював, Фан Мо відправила кілька емодзі з збудженням і запискою: [На цьому фото Бань Шен такий красивий! Нарешті-то знову бачу його в басейні. Я думала, після того випадку він більше не буде...]
У певний момент у людини включається якась вроджена інтуїція. У Лін Вэйся дёрнулось віко. Вона запитала: [Після якого випадку?]
Як тільки було надіслано повідомлення, у діалоговому вікні з'явилося « співмешканець друкує...» Лін Вейся відчула, як стиснуто горло і впилася поглядом на екран. Зрештою Фан Мо відправила емодзі з ударом по голові: [Та нічого, здалося, прости...]
Наступного дня, в понеділок, накоїв стогтів порівняно з минулим тижнем спав.
Ледве Лінь Вейся прийшла в клас і сіла на своє місце, як Лю Сицзя, сховавши руки за спину, підійшла і села навпроти. Її очі сяяли яскравіше.
- Пробач, ти ж знаєш, на вихідні я... — Лю Сицзя мимовільно прикусила губу, помедлала, намагаючись говорити рівно. - Але я маю для тебе подарунок. Давай, відкривай.
Лін Вейся взяла коробку, відкрила - всередині лежав чорний рюкзак. Японський, з м'якої шкіри, акуратний, його можна було носити і в руках, і на плечах, стиль — класичний із ігровими нотками.
У центрі рюкзака фарбувався знаменитий логотип. Такий носили майже всі A-студенти з багатих сімей, коштував він багато, і в « Темно-синій зірці» ця модель була дуже популярною.
— Це занадто дорогий подарунок, я не можу його прийняти.
Лю Сицзя відкинула голову, її хвіст хитнувся, вона робила вправи для підборіддя і одним пальцем підштовхнула рюкзак назад:
— Ні, це вибачення за те, що я тебе кинула на вихідні. І потім, я і собі така ж купила - хочу, щоб у нас були пари. Якщо ти відмовишся, мені одній буде соромно.
У старшій школі дружба була відвертою. Якщо дві дівчини були друзями, вони носили однаковий одяг і рюкзаки та однакові пенали — так було заведено протягом століть.
Одинакові речі означали, що ви друзі.
Ресонії Лінь Вейся здригнулися. Вона серйозно відповіла:
— Дякую, я буду носити його з радістю.
— А, ще, Вейся, на вихідні я була у Бань Шена вдома. Ми стали ближче, — кутки очей Лю Сицзя піднялись і в них блиснуло збудження.
Лін Вейся відкрила тетрадь з вправами і звіряла відповіді, не піднімаючи голови, із серйозним видом сказала:
Купідон, здається, потрапив у вас.
— Ах ты! Ти теж наді мною смієшся!.
Наче передивившись, що буде далі, Лінь Вейся відімістила стілець і поп'ялася в руках у неї все ще була червона ручка. Але Лю Сіцзя вже дісталася і почала лоскотати її за талію.
Лінь Вейся страшенно боялася лоскоту, вона розсміялася і, втікаючи від навчених друзів, повернулася і врізалася в когось. Хлопець відступив на крок, але щоб вона не впала, схопив її за руку.
Перше, що вона відчула - легкий запах тютюну з деревними нотами. Голова стукнула про його широкі груди - кістки хлопця, який ще активно виріс, були тверді і кутові.
Перед очима - рова тканина шкільної форми. Зліва, на рівні очей, вона побачила піктограму з ієрогліфом "Бань". Лін Вейся здригнулася, серце пропустило удар і вона швидко відступила назад.
Бань Шен подивився на неї і в той же момент відпустив руку.
Відстань між ними збільшилася, і Лін Вейся побачила, що на його грудях залишився червоний слід - якраз від її червоної ручки.
— Вибач, — сказала вона.
У цей момент підбіг Лю Сіцзя. Побачивши Бань Шена, вона просіяла:
- Доброго ранку! Вейся не спеціально.
Вона запустила Лінь Вейся собою, загородивши її від погляду Баня Шена.
Лінь Вейся, побачивши це, відійшла в сторону. Я не знаю, що сказала Лю Сицзя, але вони обидва вийшли в коридор. Учні один за одним входили у клас з сніданками. До ранкового заряду залишалося ще трохи часу, і Лінь Вейся наклала білий навушник на ліве вухо й взялась за домашнє завдання.
Насправді в навушнику не грала ніяка музика - вона одягала його, коли не хотіла, щоб її турбували.
У цей момент Фан Мо обернулася і поплескала по парті. Лін Вейся зняла навушник і подивилась на неї.
У неї була дуже світла шкіра, а чорні волосся м'яко трулись по спині, на світлі очі видавалися янтарними, майже прозорими. На мить Фан Мо побачив, що Лінь Вейся подібна до кота — така ж тиха і гарна.
- Що сталося? — запитала Лінь Вэйся.
Фан Мо прийшла в себе і показала убік вікна, з заздрістю кажучи:
- Дивись, вони як з дорами.
Лін Вейся подивилася через квадратне скло — Лю Сіцзя в шкільній формі стояла, сховавши руки за спину, сміливо і відкрито розмовляючи з Банем Шеном. Хлопець був у простій формі, однією рукою тримав чорний рюкзак на плечі, кадик його рухався, він розслаблено притулився до стіни.
Справді, око радіє.
Проте деякі дівчата в класі дивилися на них з током, поглядами готовими проколоти Лю Сицзя наскрізь.
Невдовзі вони один за одним увійшли в клас. Гул говорив, і всі кидали на них багатозначні погляди. Подібно як під час вихідних, Лю Сіцзя не звертала уваги на відповідь і не відповідала тим чуткам. Чутки про те, що вони зустрічаються, ставали все голоснішими.
У чутках немає правди.
Але вони зачеплять живе, і серце приймає те, у що хоче вірити.
Бань Шен не сказав ні слова.
Йому завжди було байдуже.
Перемінка - у класі знову гам, кожен зайнятий своїми справами. Лін Вейся сиділа за партою, і до неї дійшли голоси сусідів.
- Охреніти, Бань-е, а це що у тебе на формі? Хто посмів намалювати тобі серце? — Цю Минхуа був у повному шокі.
Бань Шен сидів у кріслі, дивившись на форму. Від чорнильної ручки залишилося кілька небріжних штрихів, і дійсно, це було схоже на недбало намальоване сердкечко. Він хмикнув, наче натяк:
- Напевно, якась безжалісна дика кішка.
Серце Лінь Вейся стисалося, пальці так збили край сторінки, що мало не порвали її. Вона відразу вийшла з класу, прямуючи до вчительської за тетрадами.
Інцидент з ручкою на формі був лише маленькою сценкою — вони з Бань Шеном більше не перетиналися, і Лінь Вейся намагалася уникати його.
У неї було передчуття: Бань Шен - небезпечна людина, краще триматися від нього подалі.
Але вона не знала, чи робить він це навмисне або так відбувається випадково: кожен раз, коли вона була з Лю Сіцзя, він якимось чином виводив Лусі Сицза, залишаючи її одну.
Йому було просто підняти руку, і навіть така горда дівчина, як Лю Сіцзя, з радістю бігла до нього.
Спочатку Лінь Вейся думала, що це збіг обставин, але коли це повторювалося знову і знов, вона почала підозрювати, чи Бень Шен навмисно робить це.
У середу ввечері вони мусили йти на тренування до баскетбольного клубу, тому вирішили залишитися в школі. У ларці з прохолодженими напоями Лінь Вейся стояла біля віконця, роблячи замовлення. З-під спідниці виднілися її стрункі бліді ноги.
— Два солоних лимона с 7Up.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno