Оскільки працівник ні слова не згадав про Жабу, Генрі спочатку припустив, що лише Андрес повернувся з цієї подорожі. Проте, логіка швидко розклала все по місцях: в Межмірі навряд чи хтось здогадувався про існування Жуби, а вже про те, що поважний старший Ніколас перебуває у такій специфічній формі, не знав майже ніхто. Для деяких працівників це створіння залишалося не більш ніж безіменним супутником, який не вартий жодної промови.
Коли Генрі повернувся до свого помешкання Андреса, що на Першому шарі моря, він одразу помітив відомого силуету: Жаба вольготно влаштувався прямо на стіл і з невгасимим виглядом потягував чай.
— Давно не бачились, а ти, я дивлюся на той же рівень - з тонкою усмішкою помітив Генрі, проходячи вглиб кімнати. — Мій же ранг уже вище твого.
Жаба тільки ковзнув по ньому косим, повним жовчі поглядом і різко вигукнув:
Я простолюдину, дорівнюю тобі. Ти ж у нас з народження відзначена високородною кров'ю, не те що ми сірі тіні.
Старий бурчун ні краплі не змінився - все та ж колюча манера мови і неконтрольований характер. А от Генрі зробив висновок, що його аура була ущільнена і тепер об’єктивно перевершувала силу Жаби.
- Ти зумів просунутися на Плані Чарівників? — Без жодних попереджень запитав Жаба, озираючись на гостя.
Генрі підтвердив здогадку коротким кивком:
— Да. Це прямий шлях до вищих світів.
Жаба задоволена, хоч і скупо, кинув у відповідь:
- Отже, у тебе ще є совість, паршивець. А я грішною справою думав, що ти остаточно осядеш на Плані Бездни і носа звідти не висунеш.
Він говорив правду. Для багатьох заклиначів залишитися на Плані Бездні стало б межі мрій і найбільш логічного вибору.
Беручи до уваги те, що у своїх жилах Генрі пульсувала кров Першоріччя, цей світ приймав його як власного сина, а сама Воля Міра постійно допомагала йому.
Однак залишитися там означало добровільно замкнути себе в золотій клітці жорстких обмежень. Свідоме повернення на План Вольшебників заради досягнення сьомого, Легендарного рангу свідчить про непохитну вірність своїм витокам.
Проте сам Генрі не був схильний до надмірного рефлексу на цей рахунок. У глибині душі він ніколи не вважав себе демоном — тільки людиною. Навіть тепер, коли його суть зносила фундаментальні метаморфози, він зберігав людське самовідчуття.
Крім того, прагматичні підрахунки натякали на те, що розвиток Планів Волшобників дає набагато більші переваги, ніж проста вірність моралі. Генрі не мав ілюзій стосовно своєї святості, він не прагнув абстрактного добра чи зла. Він добре розумів, що між ними є лише контекст.
Андрес, який раніше мовчав, з великим зацікавленням подався вперед:
— І як тобі вдалося зробити цей ривок?
Генрі не почав створювати таємниці і детально виклав свій метод, зробивши особливий акцент на структурі розробленого ним заклинання « Путь Леґендарного». Андрес уважно вислухав пояснення і завважив:
— Зрозуміло. Твій підхід дуже точний, і в ньому немає універсальності.
Метод Генрі справді був штучним товаром - виведений на унікальних параметрах його тіла і даних чіпа, він залишався недоступним для повторення кимось іншим.
— А який був ваш шлях, Андрес? — Питал Генри. Це питання вже давно займало його думки, вимагаючи логічного пояснення.
Андрес ледь помітно посміхнувся, і в його очах блищив вогник застарого тріумфу:
- Метод медитації зоряного неба.
— Сидеричного неба? — Генрі не зміг приховати подив. Така відповідь здавалась надто легкою для такого грандіозного досягнення, як сьомий Легендарний ранг. По суті, цей класичний метод не виділявся чимось особливим: він лише набирав об’єм духовної енергії і в усьому відповідав обдарованим людям. Ця техніка, як і всі інші люди в світі, мала свої секрети. Було неймовірно, що вона дозволила подолати такий високий поріг.
Андрес, помітивши сумніви учня, почав пояснювати:
— Я теж довго бився об невидимий мур, не розуміючи як зламати бар’єр сьомого рангу. Але одного разу, під час подорожей до вищого світу, я зустрів мудрого старця. Після довгих годин розмови я ніби помилялася.
Будь-яке справжнє просування потребує прямого зв'язку з Річкою-Матерью - в цьому і полягає ключ. Мій попередній метод будування на візуалізації зоряного купола. Але що, якщо замінити його чином самої Річки-Матері? Ця думка змусила мене розпочати небезпечний експеримент.
Спочатку її свідомість пасувала: Річка-мати здавалася надто безлотною, абстрактною, і вона вислизала, не бажаючи досліджувати форму. Але я продовжував занурюватися все глибше, поки не увійшов в стан граційного трансу. Ця сесія тривала вісімсот років, і я навіть не міг уявити, що час так закінчиться.
Але ціна виправдала себе: в тій бездонній тиші я глянув на Реку-Мати - таємничу, гнітючу своєю величчю і неохайну у своїй величності. Я почав візуалізувати її потік, і коли нарешті розімкнув повіки, то виявив себе вже на сьомому Легендарному ранзі.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu