Навколо нього повільно влися, сплітаючись у складні візерунки, серебристо-білі потоки зоряного світла. Здалека це нагадувало про захват цілої галактики — видовище, від якого захоплювався дух. У радіусі ста чи не залишилось жодного демона: рідкісні істоти, відчувши силу мага, намагаються уникати цього місця.
Несподівано Генрі відчинив очі і втупився кудись у далечінь. Яскраві спалахи світла прорізали нічне небо.
У порожньому просторі з’явилися тисячі очних яблук — вони хаотично моргали, киваючи свої зіниці прямо на мага. Вони здалися йому дивними знайомими, які він побачив через міжпланарну тріщину у Срібному Місячному Місті. Нехай не точ-всього, але точно споріднені: аура збігалася до найменших нюансів.
Тоді лише один погляд викликав нестерпний біль, через який інші чарівники буквально лопали черепа. Генрі не чекав на повторні зустрічі, і це було тим більше: десять тисяч істот або навіть більше.
Кожне око було окремим демоном. Вони будувалися у чудернацький, впорядкований візерунок і знайшли справжнє призначення.
— Що таке? — Він запитав Генрі, що́ він почув у мовчанні пустелі.
Очі моргнули синхронно, як по команді, і потужний потік інформації хлинув прямо в його свідомість. Вони спілкувалися не словами, а чистими образами.
Наш Господар — Прародитель тисячі Око. Він спеціально прислав нас запросити на банкет Прародителя тисячі Око.
Інформація, яку отримали через ментальну мережу тисячооких демонів, не була безпідставною: Прародитель тисячі Око виявив своє бажання побачити Генрі на вечері.
Те, що з боку здавалося бойовим будівництвом клана, на звірку виявилося складним ритуалом вищого порядку.
Сутня була вражена своєю елітністю. Серед демонів не було жодної істоти, нижчої від четвертого рівня; кістяк становили в’язні п’ятого, а очолював процесію лідера, який досягнув шостого рангу.
Очевидно, саме ті моменти, коли Генрі входив у глибокий транс для поглинання зоряного світла, привернули увагу такої могутньої істоти.
Раніше, з заплутаних розповідей Жаби, він вже чув про цього стародавнього обіталю Бездні. Прародитель тисячі Глазів був не просто старожителем, а одним з архітекторів нинішнього порядку, володарем якої колись зіштовхнула План Бездни з планом Чарівників, розв'язавши криваву війну вторгнення.
У пам'яті Генрі раптово заповнив фрагмент пророчого видіння з можливого майбутнього: велетенське око виридає потік антрацитового світла, який легко розколює Континент Караг на дві частини. Саме цей клан стояв за конфесіями у Срібному Місячному місті. Для Генрі це був перший постійний зв’язок з правдивими господарями Бездни — ворогом, якого він досі не бачив безпосередньо. Ліан, переслідуючи свої приховані мотиви, завжди залишався у тіні, що заполонила тільки пошук Божої первісної крові Гріма для тріумфального повернення в План Чарівників.
« Чи варто приймати це запрошення? » — звично робив аналітичний розрахунок Генрі. Його наміри були сховані завісою ввічливості, а ритуал такого рівня міг бути лише золотою кліткою або майстерною пасткою. Погляд ГГ ковзав по тильному боці лівої руки, де тьмяно мерехтіла мітка Плана. У ній було достатньо енергії, щоб два роки перебувати в цьому світі. Однак у цій стабільності крилась і слабкість: мітка не передбачала аварійної евакуації, що запобігало швидкому побіжанню в разі прямої загрози.
Генрі зосередився на структурі мітки, яка проникла в об'єкт форсованого поглинання.
Після короткої перевірки чіп підтвердив можливість дестабілізації: він міг примусово витягнути весь енергетичний резерв за лічені мікросекунди.
Це розв’язувало головну проблему — він повернеться в План Волшобійників швидше, ніж ворог встигне зрозуміти його намір. Нехай навіть мілісекунди на його нинішньому рівні можуть вирішити результат бою, цей « умовний вихід" давав необхідну впевненість.
Генрі ретельно зважав на ризик і вирішив не ухилятись. Прародитель уже зафіксував його присутність, і спроба сховатися на його власній території була б не тільки марною, але й деструктивною, якщо лише Генрі не планував назавжди забути дорогу в Бездну. Поки не було відвертої ворожості, логічно було з’ясувати справжні цілі опонента.
— Веди, — коротко кинув він, зберігши безстрашний вираз обличчя.
Тисячіок демони рухалися. Їхні тіла почали зміщатися, перекручуючи один одного доти, доки не сформували образ живого портула. Перед Генрі з’явилася масивна органічна стулка, в центрі якої пульсував велетенське око і випускав болісне зелене світло. З проема повіяв застійним холодом і давністю, що передвіщає зустріч з чимось визначеним. Генрі, не вагаючись, ступив у смарагдове марево світлоових Ворота.
Першим, що обрушилося на нього по той бік, був нестерпний жар. Температура тут становила тисячі градусів. Розжарене повітря вдарило, але Генрі навіть не подужався.
Він опинився біля входу в циклопічну ущелину, де по каменях ліниво перекочувалися потоки магми, заливаючи весь простір під ногами.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu