Генрі і раніше чув про Червону Відьму Аліє, але то були тільки приглушені розмови в тіні магічних кутів академії; ніхто не наважувався помити її ім'я вголос.
Алія переступила поріг у кілька тисяч років життя, і число її чоловіків, ймовірно, стерлося з її власної пам'яті, залишивши після себе тільки незліченні безліч нащадків.
Її крижаний спокій у розмові з Генрі мав просту основу: вона вже давно втратила здатність співчувати таким людям, як Рейс. Для неї він був лише блідою тінню, відокремленою десятками поколінь - кров в його жилах майже не мала відношення до тієї сили, що годувала саму Алію.
Генрі випадково зловив себе на споглядальній думці: « Як це нести вантаж тисячоліттями і дивитися на океан власної плоті та крові, що розтікається світом? Який духовний стан настільки затягнений?
Коли останні запрошені зайняли свої місця, тиша замінилася діловим гулом. Один старий Вольшебнік Утреннього Світла Мік, чий зріст становив 30 метрів і несподівано з’явився на високий стілець. Окинувши Генрі цепим поглядом, він по - сухому запитав:
- Які в тебе вимоги, Генрі?
— Пане Міку, мої претензії позбавлені висовок. Срібне Місячне місто має повернути законному власнику. А той, хто зараз займає цей піст, повинен негайно забиратися повозом. Генрі відповів: « Якщо ви будете неупереджено ».
Міка не мала причин сперечатися, тому Пакк спочатку входив до числа його протіж і жертвував ним заради стабільності. Він перевів погляд на Ледуїна та Алію, мовчки запитуючи їхню думку.
- Це не більше ніж візка молодших. Нехай місто перебирається під ваше крило, — відрізала Алія і пояснювала, що питання вичерпано.
Ледуїн, витесана з каменю могутня фігура якого просто не могла стримати руки на грудях.
— Мені без різниці.
— У такому разі, питання приналежності Срібного Лунованого міста закрита, — потонув Мік і постукав пальцями на підлокотнику. — Генрі, чи ти хочеш особисто прийняти титул лорда?
— Нет. Але у мене є кандидатура - Приз. Його вступ до Срібна Місячний місто стане гідним завершення цієї історії. Чи існує заперечення? — Питал Генри.
Мік та інші маги на мить замерли в подиві: вони були впевнені, що Генрі скористається моментом для зосередження влади у своїх руках. Але Генрі не прелюдувала адміністративної рутини, а час був надто дорогим ресурсом для керування міськими справами. Побачивши його холодну рішучість, Алія та Ледуїн синхронно кивнули. Вони були дуже зацікавлені в тому, що Генрі стоїть за ним. А доля міста була для них чимось неприємним.
- Ти справді відвідував Межмір'є? — Раптом Алія запитала її, віддавшись.
Замість багатослівних пояснень Генрі коротко активував інтерфейс Мітки чарівника. Прозора панель, що мерехтить магічними символами, розвернулась перед ним і підтвердила його статус без зайвих звуків. Після повернення в План Волшобійників Мітка знову наповнилась силою і функціонувала бездоганно, на відміну від ворожого плану Бездні, де її сигнали зв'язували у ентропії. Сама структура Мітки була зв'язаною між реальностями, і тільки фундаментальне викривлення зовнішніх сил могло порушити цей канал спілкування.
Коли Генрі був у рідному місці, то вже отримав коротку звістку до шестикільської гори і офіційно показав своє прибуття. Він міг би в будь-який момент запрошувати план-поїзд, щоб миттєво переміститися до центру цивілізації, але поточні справи вимагали його особистої присутності тут.
- Чи треба нам щось зробити по лінії Мегмірія? — обережно уточнив Мик.
Мик та Алія підозрювали, що Генрі прибув на Землю Свитва як посланець з особливими повноваженнями і не хотів бути вищим.
Генрі ледь помітно похитав головою:
— Нет. Здається, що Земля не дбає про них. Не директив зверху.
Незважаючи на те, що місцеві фракції не зважали на них і вважали їх надто незначними для їхньої уваги. І хоча з боку могло здаватися, що План Волшебників знаходиться в конфронтації із шестикільцевою баштою, вони знали: обидві ці структури викликають лише священний трепет і безмовне підкорення.
Алія і Мік обернулися швидкими, ледь вловими поглядами, ніби ведучи беззвучний діалог. Побачивши це, Генрі дозволив собі стати легкою майже терпимою посмішкою.
- Залиште тривоги, за моїм поверненням не стоїть таємних змов. Я приїхав лише для того, щоб закрити рахунки за старими боргами. Мої дії не порушать встановленого порядку в Землях Свитання, оскільки він мені дуже байдужий. Але, якщо хтось вирішить виявити надмірну ревність і створить мені перешкоди - не шукайте -- сказав він, і в його голосі промайнула сталь.
У цей момент Генрі чітко зрозумів: на висоті, якою він досягнув, з’явилися обра́зи і перетворились у пил під ногами. Мик і його супутники відчули, що він не є провідником чужої волі.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu