Це зумовлювало добрий стрибок, який вимагає накопичення сили душі, що і було ключовою відмінністю від попередніх етапів. Тільки маючи достатній запас цієї субстанції, маг міг згустити Істинну Душу і претендувати на звання шестикольцевого чарівника. Кожна частинка сили душі неодноразово збільшувала духовну енергію, по суті, надконцентрованим екстрактом ментальної могутності: одна одиниця така сила була еквівалентною до звичайної енергії.
Саме в цьому крилася непереборна прірва між четвертим і п'яним рівнями - їхні можливості були просто нескладні.
Після прориву Генрі відчув, як у його жилах починає збуджуватись і глопотіти сила крові. Через тісний план він перемістився у зовнішній світ, щоб побачити зміни.
Швидко оглянувшись, він не виявив явної загрози в найближчому радіусі, але погляд, кинутий на схід, зреагував всередині похмурим колючим занепокоєнням. Після того як Генрі дав це відчуття, він зосередився на можливостях крові. Він прикрив повіки і мисним зусиллям активував приховану здатність — у той же момент неззрілий купол сприйняття накрила територію в сотні кілометрів. Навіть не відкриваючи очей, він у всіх деталях відчував кожне рух в радіусі сто миль і відчув, що здатний миттєво пересуватися в будь-яку точку цієї зони.
Природа цього дару стала очевидною відразу: це був Домен, породжений кров'ю Прародителя бога грому. Вступаючи в симбіоз з потужністю Глибокої Синеви, він відкрив Генрі доступ до унікальних функцій цього простору. Він ставав володарем простору і мав майже безмежну вітальність; всередині цього місця Генрі почувався практично невтомним. Розірвши слідом Домен четвертого рівня, він із задоволенням зауважив їхнє ідеальне злиття. Його Вічна Домен, об’єднавшись з спадщиною Прародителя, розширив свої кордони і налаштовував нову щільність.
Але з часом почуття тривоги на сході посилювалося, і Генрі припинив свою діяльність.
Звідтіля, розриваючи простір, наближалося щось швидке. Ця істота рухалася цілеспрямовано, незрімою, але тісно пов'язувалася з самим Генрі. Він вже думав про можливість тактиичного відходу, але об'єкт занадто швидко увійшов в зону його прямого сприйняття.
Це був гуманоїд, одягнений в іссіня-черну бронірову шкіру, по якій постійно пробігали тріскові розряди. Генрі миттєво ідентифікував у ньому ту ж кров Прародителя бога грому, що текла в його власних жилах.
Аура чужої людини була палкою, відкритою та агресивною; вона носилася вперед і зверхньо ігноруючи інших демонів на своєму шляху.
Згідно з еманаціями сили, противник стояв принаймні на шостому рівні розвитку. Але навіть серед рівних за рівнем цей чорний демон виділявся: він явно перевищував ту ж білку Йоум, щоб зберегти спадщину.
У цьому істоті розвиток Крові Першорядка зайшло значно далі, ніж у Генрі.
Демони, що розділяють один родовід, часто формують клани протягом століть. Але для тих, хто має повну кров Першоджерело, зустріч означала лише одне — сутичка не на життя, а смерть. Єдиний шлях до правдивого мощування лежав через поглинання спорідненої Крові, а повноцінні носії зустрічалися дуже рідко.
Жалюгідний коротун з минулого був занадто слабкий, щоб уявляти інтерес, але цей новий противник з'явився сам, і його спонуки не потребували пояснення.
Генрі зрозумів, що відступати нікуди. Він застиг, крижаним поглядом проводячи тінь і готуючись до неминучого.
- Моє ім'я Ліан. А як звати тебе? — Голос Ліана розкотився над гірськими вершинами. Його велетенське тіло, вкрите міріадами іскри, вивищувалося над скелями й переховується у густих хмарах та знову просувається крізь них зловісною силою.
— Вечість, — негромко, але чітко вимовив Генрі. Він не відривав пильного погляду від нефілімської фігури, чия голова впадала на висоту п’ятисот метрів.
Ліан почув це ім’я, і між його бровей прокрилася глибока складка, яка видала важкий роздум. Окинувши противника похмурим поглядом, він запитав низьким голосом:
— Вечсть? Так ти - пробуджений?
Генрі спокійно поставився до питання. Його мовчання лише підчепило здогадки співрозмовника.
Ліан, мабуть, повільно кивнув на свої думки. — Інакше я б не відчував поклик твоєї Крові так чітко навіть зараз.
Він знову подивився на Генрі, і в його очах спалахнув холодний фанатичний блиск.
- Нехай ти і пробуджений, я все одно заберу ту силу Крові, що в тобі прихована. Спадщина Першорядка залишилася дуже мало в цьому світі, і немає сенсу розпилювати його по пагорках. Краще зібрати все в одній руці - тільки тоді можна буде зробити останній, істинний крок.
Ліан вважав, що кров перших батьків Генрі вже належала йому по праву.
— У мене на цей рахунок ті самі плани, — відповів Генрі.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu