- Ви ж не прокинулися? — Елізабет нахмурилась, наче згадуючи щось важливе, і перевела погляд на білку, очікуючи пояснення.
Помітивши цей жест, білка поспішила виправдатися:
- Можливо, і недавно. Можливо, цей чоловік був стародавнім паном.
Елізабет повільно кивнула. У її погляді, зосередженому на Генрі, промайнуло благоговіння і вона вирішила залишити розпити про одяг при собі.
Белка повернулася до гостею:
- Як твоє ім'я?
Генрі на мить задумався, прорахувавши ризики, і вимовив:
— Вечсть.
Це було слово з універсальної мови Бездні. Окрім буквального змісту, архаїки були дуже важливими і мали глибокий відтінок. Усі присутні замерли, звертаючи свої очі до нього — навіть горностай припинив свою незграбну спробу напитися і втупився на людину. У повітрі панував гострий запах напруження й тремтіння.
Проте Генрі не розумів причин такої зміни, коли зберігав внутрішній спокій. Він просто використав титул, який йому до вподоби — Бог Вічності.
Джентльмен-покер, уважно оглянули Генрі і сказав:
— Не очікував зустріти такого поважного пана, який щойно вийшов з довгого сну. Дякую за те, що ви були охочі відвідати наш збір. Я Дионісіс.
Генрі дуже позитивно порівнював факти, намагаючись зрозуміти логіку демонів. Можливо, ієрогліфи з цього слова мали сакральне значення, доступне лише вищим суходям Плану Бездні. У поєднанні з залишковими слідами аури Крові Первії на його тіло, це стало незаперечним доказом його статусу. Він згадав, як під час активації стану божества на питання Місу недбало обронив це слово. Тепер, коли ці звуки злетіли так легко і буденно, це лише зміцнило їхню впевненість у його величі.
- Пане Вічний, Грібний король скоро буде тут. А поки що я пропоную йому скуштувати чаю, його заварив господар сам — з повагою вимовила білок.
Генрі підняв кришку чайника. Всередині, в рідині криваво-червоного кольору, плавали гриби і фрагменти листя з дерев зовнішнього лісу. Запах, який виходив з чашки, був різким і відштовхував людей, але решта демонів вдихала його із явним задоволенням.
Генрі, подавши природне відразу, налив чашку і осушив її одним горляком. Смак нагадав суміш бензину і чогось вибухового. Лише завдяки праці Домена всередині тіла, який миттєво нейтралізував чужу субстанцію, він не подав жодного натяку на те, що прийняв отруту.
Не змінюючи обличчя, Генрі коротко кинув:
— Сойдёт.
Він наповнив чашку знову, перейшовши на паровані, повільні горлянки. Зазвичай, після такої « гостини» неминуче буде завдано серйозного отруєння, але для нього це була лише прикрість.
Коли Білка побачила, що гість зацікавив його напій, то була дуже вражена. Генрі уважно досліджував присутніх, коли поспівав чай. Інші демони вирішили замовкнути, коли переконались у його нерозмовності. Тільки Елізабет іноді прикидала на нього зависле мислення, явно тугачи по людському вигляді.
Від демонів виходили могутні аури, які значно переважали його як чаклуна третього рівня. Навіть білка, згідно з попередньою оцінкою, відповідала четвертій або п’ятому рангу. Без цієї мітки він не міг би тиснутися з ними на рівних, але завдяки власному міркуванню про його справжню силу він тримав ситуацію під контролем.
Невдовзі з боку дерев’яного будинку почали надходити рухомі кроки. Генрі повернув голову: вийшов повний чоловік у дивному капелюсі, яка нагадує перевернутий догори дном чайник.
- Доброго дня, пане Вечість. Ласкаво просимо до нашого збору в Червоний ліс, — сказав Грібний король з акуратно поставивши чайник на стіл. Він зайняв своє місце на чолі, подарувавши привітливій усмішку.
Генрі злегка кивнув:
- Добрий день.
Навіть не аналізуючи дані, він відчував загрозу від Грибного короля: той перевищував силу і білку та Елізабет. Таку форму не можна було ігнорувати.
- Що ж, всі в зборі. Починаємо наше чаєпіття. Поки ми п'ємо, обговоримо справи нагальних. Темні ельфи з болота знову перейшли межі дозволеного. Червоний ліс не є місцем для таких принижень, і настав час змусити їх заплатити.
Елізабет випила ковток чаю, її погляд був зосереджений на співрозмовниках.
- Король Темних боліт недавно зробив прорив на рівень Володаря. Червоний ліс є найближчою до них територією, тож вони можуть спробувати дати нам урок.
— Повелитель... — Генрі задумливо пробурмотів це слово, воскрешуючи у пам’яті ієрархію сил: цей ранг стояв значно вище шостого рівня.
Грибний король ледь помітно кивнув, підтверджуючи побоювання:
- Саме так. Ми вже десятки тисяч років воюємо з Темними болотами. Тепер, коли їхній король досяг рівня Володаря, вони сприймуть рішучі кроки. Події останніх днів були просто розвідкою боєм. Я зібрав вас тут, щоб розробити план контрмер.
— Король Грибного, який намагається завдати удару погрозам, — подала відповідь Білка. — Затримаємо їх зненацька.
Джентльмен-покер підтримав її, звертаючись до інших:
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu