- Це особиста мітка. У кожного жителя вона своя. Вона заміняє документи, ключі доступу і засоби зв'язку, працюючи навіть через кордони світу. Аналог магічного талісмана, але набагато досконаліший, — пояснив Жюлеоуді, демонструючи пристрій.
На тильному боці його долоні розгорнула напівпрозора віртуальна панель з набором команд.
Генрі з цікавістю спостерігав за тим, як глибоко модифіковане закляття, яке колись було складною технікою першого рівня, перетворилося на глобальний інструмент нулевого рангу, доступний абсолютно кожному.
Заклинання « Мітка чарівника» не раз вдосконалилося видатними магами протягом своєї довгої еволюції.
До сьогоднішнього дня він зазнав таких разючих змін, що стало майже не діаметрально протилежною початковій версії - по суті, зараз це вже два різних заклинання.
Генрі не міг подумати про переваги розвинутої цивілізації: навіть найпростіше заклинання нулевого рівня, підживлене колективним розумом сонма талановитих чарівників, здатне постійно еволюціонувати та оновлюватися.
— Підійди ближче, — змакував Залізник через плече.
Генрі не витрачав часу на те, щоб більше дізнатися про нього і слухняно пішов за ним. Шлудь ледь помітно помахнув рукою, і простір навколо них висихнувся Простірною Рябью. Потім вони опинилися на великій площі. Хоча в різних кінцях майданчика не було нікого, люди часто виникали з пустоти, наче стоянки з повітря. Поруч з кожним новоприбулим мерцем Простальної Ряб’ї є розпізнавальним знаком телепортації, яке відбувається в інших місцях.
— У Межмір’єрі телепортація дуже обмежена, — пояснив Жюдь. - Тобі замовлено шлях всередину чужих кімнат, якщо це не твоя власність. Прості правила тут оптимізовані: вони самостійно визначають розріджені зони. Наприклад, на заживлену вулицю ти просто не потрапиш - система сама "виштовхне" тебе на найближчу площу, виділяючи порожній ділянку. Все це жорстко інтегровано до архітектури правил і працює автоматично.
— Отже, правила цього світу можна змінювати? — уточнил Генри.
— Звичайно, — кивнув Жіноч. - Це не що інше, як раціональний інструмент для загального зручності. У Межмір’є багато норм перероблено, щоб зменшити кількість випадків зловживання.
Генрі раптово зрозумів, що цивілізація чарівників Межмірія досягла такого піку розвитку, а концентрація магів другого рівня стала критичною.
Після того як маг подолає другий рівень, він набуває сили правил і стає вкрай ефективним навіть у малих формах.
Цей ефект був майже непомітним у таких майстернях, але це не так - користувачі правил зустрічалися на кожному кроці.
Коли їхня щільність переходить межі дозволеного, хаос стає неминучим.
Людська природа непередбачувана: хтось свідомо використовує силу в зло, а дехто, навіть не маючи поганих намірів, сіє руйнування.
Тому в Межмірі і ввели такі суворі обмежувальні протоколи.
Після подальшої розмови Генрі зрозумів, що кожна людина тут контролює правила. Злочинець залишає цифровий слід, і завдяки « Мітриці чарівника » його обчислення перетворюється на елементарну задачу - ніхто не втече від помсти. Площа, на якій вони стояли, була свого роду транспортним вузлом для всього району: будь-які спроби переміщення примусово пливли сюди волею просторових правил без вимагати від мага додаткових зусиль за прицілом.
Генрі також дізнався, що заклинання, яке використовує Залізник - « Простовне телепортування» другого рівня - базується на філіграній маніпуляції просторовими законами: чим вищий рівень контролю, тим масштабніший стрибок. Звичайний маг другого рівня подолає близько 500 кілометрів. Проте п’ятирівний чарівник калібру Залізнок здатний подолати майже будь - яку відстань в межах одного плану, пам'ятаючи про нього, Генрі ще не встиг укластися з Планом Ельфів пряміком від гірського хребту до Меровного Дерева.
Генрі відчув азарт, і йому не терпілося відчути це на собі. Після заклинання його власний контроль над простором напевно перевершить стандартні показники другого рівня. З природженим талантом "Дух Білого Оленя" він відчував близькість до цих правил з самого народження, якщо, звичайно, в Межмірі не діяли інші критерії оцінки.
Шлудь помітив загорівся в очах учня обгони і ледь помітно посміхнувся.
— Не поспішай, часу у нас далеко. Пойдём.
Він подався до високої споруди, яка нагадувала масивну годинну вежу. Генрі пішов за ним, уважно вивчаючи атмосферу.
На широкій вулиці його не залишало дивне відчуття. Зрештою, він зрозумів причину: перехожі були моторошно розслаблені. Не було сліду обережності, навіть елементарної пильності. Чарівники ліниво стояли на узбіччі або відпочивали в шезлах, захоплено базікаючи, не озираючись по сторонах.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu