Генрі на мить завмер, порівнюючи факти.
— Хіба листоноша перевозить людей?
Він звик до того, що ці просторові істоти служать лише для пересилки листів і рідкісних артефактів, але про живих пасажирів не чули.
— Звичайні - ні, — самозакохана жаба розправила складки на горлі. — Але я є винятком.
Вона володіла законами простору на інстинктивному, майже божественному рівні і функція листоноша були для неї лише вершиною айсбергу можливостей. Отримавши негласне визнання, Волі Міра могла виявляти силу далеко від простих проекцій.
- Мені потрібна тільки кінцева точка. До твоєї Ейші прямо стрибнути не вийде - її острів захищений особливими бар'єрами. Пробитись я зможу, але це підніме такий шум, що неприємності посипаються градом - додала вона, вже прикидаючи маршрут.
Правила цієї угоди були прості й чесні, як і сама магія: платіть визначену ціну, вкажи адресу — і доставка буде виконана вчасно.
Поштайони у цьому світі мали завидну свободу пересування, маючи доступ до найпривабливіших кутків землі, а фактично рівня Жуби могли вільно перетинати кордони Планів.
Однак існували локації, куди вхід залишався закритим навіть для них — особливо ті, що були захищені спеціалізованими магічними формами. Звичайний листонош просто не міг би прорватися крізь такі зашарки енергії.
У безплідних Землях майже кожна поважана організація чаклунів була захищена, і без попередньої домовленості переплисти периметр за звичайних обставин неможливо.
Звичайно, острів Снів не був винятком.
Його захисна форма, що підживлена спеціальною Силою Морською Зоною, в якій він лежав, набагато перевищувала стандартні бар’єри регіону за своєю щільністю та складністю.
Для Жаби це не було б серйозною перешкодою — він би пройшов крізь неї, наче через туман. Але цього разу ситуація ускладнюється тим, що мова йшла не про доставку листів, а про переміщення людини.
Прямий прорив з Генрі на борту неминуче спровокував би миттєву реакцію: маги острова відразу ж скинули б кільце середовища і завдали масового удару, не обтяжуючи себе виясненням осіб. У цих місцевостях люди спочатку били на поразку, а потім ставили запитання.
Генрі реалістично оцінював свої можливості і не мав пустих фантазій. Один раз, незважаючи на те що вони були в незаплідних землях, їм було приречено протистояти цілій організації чарівників.
Пам’ятайте, що багато з них колись процвітали в землях Свитання і змогли витримати жорстоку конкуренцію та падіння великих імперій. Жодна організація не була захаращена.
Крім того, Генрі не планував вдаватися до кривавої погроми. Тому його зусилля були марними.
Оскільки шлях до Ейлуші був заблокований, потрібно було знайти іншу точку входу. Ставлений з торгової гільдії "Соловей" на роль зв'язку не підходив - Генрі ніколи не зустрічався з ним особисто, а кодекс
Поштальйона вимагав обов'язкового візуального контакту з адресатом. Мета мала бути безпосередньою близько до острова Міра Снів.
Генрі на мить занурився у роздуми, перебираючи в пам'яті обличчя, і нарешті прийняв рішення: Ед. Той вірний візник, який правив його возом і пішов за ним до Раю. Перед від’їздом Генрі залишив дім у розпорядження Еда та його дружини Джуді. Відтоді минуло десять років, і Генрі точно не знав, чи живий старий. Але це слід вартувало перевірки. Він назвав ім'я Жабе негромко.
Жаба прикривав повіки, зосередившись на пошуку астрального відбитка, і через мить відповів:
- Ніяких проблем, я спіймав слід. Це далеко на заході.
*
Райєн.
Ед робив звичайну роботу — підстригав газон у внутрішньому подвір’ї, обережно і акуратно клацнувши садовими ножицями. Учень виглядав бездоганно: ні соринки, ні жодного зайвого стебел. Триматися такого порядку в будинку, де підросли троє дітей було завдання не з легких, але Ед працював з тим же фанатичним запалом, з яким колись прислуговував своїй господині.
У глибині душі він як і раніше вважав цей будинок власністю Генрі, хоча той офіційно подарував маєток йому та Джуді багато років тому. Час не влаштовувався над його звичками: двір залишався у ідеальному стані, а лабораторію, де колись кипіла робота над зіллям, Ед оголосив недоторканою територією. Діти входили туди суворо замовлено. Він сам час від часу оглядав двері й стіни, але ніколи не дозволяв собі переступати поріг.
Він добре пам’ятав, як пані проводила в цих стінах цілі дні, занурена у таємничі та важливі справи. Це місце надихає його благоговіння, і навіть тепер, коли всередині навряд чи збереглося щось цінне Ед незмінно дотримувався обітниці пошани.
Ед розігнув спину, витер піт з лоба і на мить кидав погляд у безконечну синю неба. Іноді він думав: « Коли ж пані повернеться, щоб знову зайняти своє місце на козлах? »
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu