Він активував канал зв'язку і передав повідомлення:
— Я збираюся випустити цю дурну лань. Вона направиться до опуму Темного Ліса і буде чекати тебе там. Вийшли зустріти її найближчим часом. Вона біжить швидко, так що затримок бути не повинно.
— Глупая лань? Пан має на увазі Анні? — У голосі Шатії почулося скороминуще замішання.
— Так, цього самого Білого Оленя. Як ні, вона тільки даремно витрачає їжу. Бачу, що ти до неї прив'язалася, так що нехай живе з тобою.
— Правда? Дякую, сер! Я негайно відправлюся на опушку! До речі, пане... Коли ви мене відвідаєте? — З надією запитала Шатія.
— Хм... Важко сказати. Поки мої плани невизначені. Я зв'яжуся з тобою, коли з'явиться можливість.
— Ох... Але я так за вами сумую, - сумно пробурмотіла вона.
— Якщо не буде нічого, то виходь на зв’язок.
- Але я хочу обійняти пана!
Місток, де зупинився Генрі, відділяла від графства Еванс тиждень шляху, якщо міряти швидкістю гну. Але для Білого Олені ця відстань була незначною. Шатія, не гаючи часу, висунулася в дорогу під охороною ельфійських гвардейців.
Коли Генрі повернувся до готелю, то чекав на себе. Коли небо затягнулося густим кармазином, він вийшов за міські брами і побільшився в дикі землі. Знайшовши віддалену галявину, приховану від очей інших людей, він витяг Чорне Простірство. Маленький розумний наказ — і Білий Олень торкався копитами м’якої трави.
Коли лань з’явилася під ногами, вона раптово зникла в просторому ривці і зародилась у декілька сотень метрів. Вона завмерла, не зводячи очей з Генрі та чорного кулька в його руці. У її погляді було майже неможливо уникнути небезпеки: пам’ять про роки, проведені в цій сфері, була надто свіжою. Побачивши небо і вдихнувши нічне повітря, вона найменше на світі хотіла повертатися в ту мертву порожнечу.
Помітивши її напруження, Генрі дозволив собі легко висміюватися.
- Можеш розслабитися, я не збираюся замикати тебе знову.
Він демонстративно прибрав Чорне Простірство в кільце, але лань не шепохнулася, продовжуючи утримувати дистанцію і готуючись зірватися з місця на будь-яку секунду. За деякий час вона почала рости, а її м’язи налилися силою. Очевидно, її інстинктивна власність просторовими законами стала на порядок глибше. Тепер Генрі серйозно сумнівався, що Чорне Просвітництво зможе утримати її, вирішуючи він застосувати його знову.
— Не поспішайте тікати, — обірвався він її спробу втекти. Доставивши карту, він розгорнув її на землі. - Ти не знаєш, де знаходиться Темний Ліс. Куди ти зібралася?
Білий Олен помер, усвідомивши справедливість його зауваження. Генрі вказав на одну з міток:
- Ми тут. А ось тут - Темний ліс. Ти розумієш мову, а значить, повинна розібратися в схемі. Запам'ятай маршрут. Якщо ти заблукаєш і згинеш у глушині, то тільки себе винни.
Вона придивлялася до карти з безпечною відстанню і все ще не вагаючись підійти ближче. Приклад Генрі як небезпечного загарбника був надто глибоко в її свідомості.
- Пам'ятаєш? — сухо уточнив он.
Білий Олень коротко кивнула. Генрі вказав рукою на західний горизонт:
- Тримайся цього напрямку, і вийдеш прямо до лісу. Зрозуміло?
Вона знову кивнула, кинула останній короткий погляд на Генрі і безслідно розчинилася в повітрі. Генрі відчув лише короткочасну брижі в тканинах реальності, від якої у нього мимовільно пробіг холодок по спині.
Вона була вражена тим, що перехід був настільки чистим, щоб вібрація простору не могла уловити — так професійний водолаз входить до води і не залишаючи навіть кола після себе.
Генрі продовжував дивитися на захід. У інтерфейсі системи глибокої Синеви миттю відмічилася, і мета перемістилась на кілометр.
Ще мить, повторний ривок - і Білий Олень остаточно зникла з радіусу дії пошукових алгоритмів чіпа.
Генрі роздумував над тим, як видаляється силает Білого Олена, чия світла вовна швидко розчинилася у зеленій лісі.
Розкинувшись, він повернувся до невеличкого містечка.
Тривоги за супутницю він не відчував - з її нинішнім народженням до стихії зловити Білого Оленя було завдання майже неможливою. Генрі прагматично вирішив, що через кілька років вона повністю оволодіє мистецтвом ковзання крізь шари реальності і подібно до справжнього насіння світового Дерева.
На такому рівні майстерності її пересування стануть примарними, позбавленими найменшого сліду в матеріальному світі.
Навіть досвідчений чарівник, чия спеціалізація будується на просторових координатах, навряд чи зможе зумітити її присутність.
Винятком могло стати те, що Жаба — це створіння, наділене рідкісним даром прошивати очі самої тканини. А для інших він залишається невидимим, незчутливим і недосяжним.
...
Через кілька днів Шатія, сівши на грифоні, досягла границь темного лісу. Коли могутні лапи звіра торкнулися землі, дівчина помітила у віддалі знайомий силает.
— Анні! Ти добралася навіть швидше, ніж я думала! — Дзвонила Шатія, привітно замахавши рукою.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu