Коли Шатія перейшла поріг і назвала своє ім’я, в Резіденції запанував хаос. Бараш не сподівався, що принцеса впаде йому на голову в такому закулумі околиці і не зможе швидко купувати інформацію. Чутки поповзли через місто, наче суха трава. Переляканий охоронець негайно зв’язався з ельфійською столицею і отримав недвозначний наказ захищати Шатію за будь - яку ціну. Тепер життя в землі висіло на волосині, і Бараш оточив гостям імперську розкіш, перетворивши її у неприступну фортецю, де найкращі гвардійці ловили кожне його слово.
Через три дні небо над Ейвенсом здригнулося. Через хмари, що оповила округу трубним ревом, викинули грифони. Вид цих величних хижаків, на чиїх спинах гордо засідали ельфійські воїни, паралізував місто. Кожен звір був подібний до сили великого лицаря, а привілей у повітрі спричиняв їх смертельними ворогами для будь - якого наземного загону. Приручення грифонів було винятковою прерогатою ельфів, і служили вони тільки своїм господарям. У вишині кружляло близько 60 - х крилатих створінь, за якими вони прибули.
Стая велично опустилася на площі перед Резденцією. Частина вершників відразу ж знову змила в небо, організовуючи патрулювання периметра. Почувши знайомий рев, Шатія вибігла зі своїх спокійів, ледве не збивши з ніг людей Бараша. Вона полетіла в парадний зал якраз у той момент, коли туди увійшла група з десятка ельфів. На чолі процесії йшла жінка років тридцяти, чия вишукана краса була схожа на красу самої Шатії. Але в ній вирізнялася ця виняткова і зріла стаття, що містила у собі спеціальну королівську кров.
— Матушка! — Шатія розпачливо зірвався з губ, і в її очах запали сльози.
Еліна, не пам’ятаючи себе від хвилювання, кинулася до дочки. Вона міцно притискала її до себе, і обидві жінки, забувши про протокол та сотні очей, дивлячись на них, дали волю почуттям.
- Як ти вижила? Що тобі довелося пережити? — Еліна тремтячими пальцями сміяла сльози з обличчя дочки, розглядаючи її в пошуках ран або слідів тортур.
— Зі мною все гаразд, правда, — відповіла Шатія через схлипи, намагаючись заспокоїти матір.
- Де ти була весь цей час? Хто тебе стримував?
Шатія вже відкрила рот, щоб відповісти, але її погляд впав на загублених поодаль офіцерів резиденції. Розуміючи делікатність ситуації, вона похитала головою:
— Я все розповім. Але пізніше, по дорозі додому.
Еліна миттєво підібралася. Вона кивнула, обернулась до своїх супутників і скомандувала крижаним, не терпить заперечень тоном:
- Негайно вирушаємо. Поднять грифонів!
У цей момент вона зникла, і перед іншими стояла владна правителька. Її ескорт, який вмирав двох могутніх старійшин, пішов у наступ. Шатія та Еліна осідали найзнаменитіші грифони і першими встромили у лазурит. Інші тварини відразу ж вишикувалися у щільну захисну побудову, ховаючи принцесу за живим щитом з пір’я, кігтів та магії.
Жителі Ейвенса, забувши про погляди караванів. Грифони за горизонтом так само швидко сховалися, як і з’явилися, залишивши місто в стані легкого шоку. Ці істоти були занадто рідкісним гостем у людських землях, і тепер місцеві пліткарів вистачить історій на кілька років вперед.
Генрі стояв у тіні будинку, пахнувши просту сіру мантію. Він мовчки дивився слід віддаляється точки в небі. Більше він не міг слідувати за нею, не ризикуючи бути виявленим ельфійськими сенсорами. Тепер його єдина зв’язок з дівчиною був божественний огляд, який працював на межі дистанції. Генрі зробив усе, що міг. Далі її доля була в її власних руках.
Шатія летіла верхи на грифоні, підставивши обличчя зустрічному потоці повітря. Незважаючи на стрімкий політ над кронами темного лісу, різкі пориви вітру не турбували всадку — захисну чарку, яка була під загрозою вимирання.
Вона опустила очі, щоб розстигнути зелений океан унизу. Здавалося, що за тисячі років тут не змінився жоден листок і чай перебував у стані такого ж величного мовчазного стану, як в період створення світу.
Більшість дня вони подорожували, долаючи одну гору за іншою, аж поки не побачили перших ельфійських поселень на горизонті.
Пейзаж тут залишався лісистим, але серед дерев’яних стовбурів стали проступати елегантні дерева.
Стояло тіні грифоней зграя ковзати по землі, як ельфи переривали свої справи.
Вони задирали голови до неба, шанобливо скріпляли руки на грудях і схилялися в глибокому поклоні перед високопоставленими гостями.
Однак ці села були лише провісниками мети — до серця ельфійських земель залишалося ще й досі.
Тут процвітав простий народ, тоді як королівський рід перебував у найглибшій глибині заповідних чащ. Шатія вдивлялася у горизонт, де межа землі і неба тонула в легкій задушці.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu