Жодні відомі хронографи не згадували, що Прародитель був сам за своїм довгом. Можливо, вони задовольняють природні цикли ентропії: коли носії живуть і помирають, кров та нагромаджена сила повертаються у загальний потік.
— Не побоюйся, що медитація стане вищою і ви досягнете успіху. У них надто великі завдання, щоб відволіктися на подібні флуатуації. Ти схильний переоцінити свою значимість у всесвіті.
Жаба замовкла, кинувши на Генрі колючий, насмішний погляд. Той, хто мовчав, прийняв цей аргумент: для створінь такого рангу їхня кров — це лише насіння безконечних світів.
Серед носіїв, мабуть, були й ті, хто досягав вершин потуги, але Прародиці не виконували жнив. Широке поширення їхньої спадщини гарантувало їм вічність: якщо вони живуть хоча б одна крапля, то не втратять її. Біологічна смерть носія була лише питанням часу, і тоді енергія неминуче поверталася до витоку. Виключення трапляло лише в тому випадку, коли носитель сам еволюціонував до рівня Прародителя, але це була статистична помилка.
Жаба додала, вносячи нотку іронії у свої міркування:
— Якщо припустити неймовірне і ти зіткнешся з Прародителем бога грому особисто, то він просто поплескає тебе по плечу і скаже: « Непогано йдеш, продовжуй в тому ж дусі».
- Тобі доводилось зустрічати його? — запитав Генрі, фіксуючи реакцію сусідки.
Вона лише повільно похитала головою:
— Нет. У доступному секторі пам’яті немає візуальних зображень або конкретної інформації, пов'язаної з особистостями Прародителя.
Генрі поринув у роздуми: або ж Жаба ніколи не перетиналася з істотами такого порядку, або інформація була стерта чи заблокована на глибших рівнях свідомості.
— Чи вдалося тобі відновити нові сегменти даних? Згідно з нашим минулим висновком, ти Ніколас. Але чому ти зараз замкнена в цій формі? — Став він прямо питання.
— Ще не додали жодних фактів, — відповіла вона і прослизнула тінь задуманості. — Але, аналізуючи твій шлях, я дійшла висновку: можливо в якийсь момент у мені домінувала кров жаби і витіснила людську складову. Механізм цієї трансформації мені поки невід'ємний.
Генрі дійшов логічного висновку: якщо його здібності дозволяють поглинути генетичний матеріал інших людей, то й інші маги високого рангу могли так робити. Його « Велична Темність неба» була лише однією з варіацій успадкованих талантів, і аналогічні ефекти напевно існували у арсеналі інших майстрів.
Навіть не маючи магії, багато воїнів модифікували свої тіла за допомогою чужої крові.
Якби Ніколас, який колись був могутнім чарівником, впровадив есенцію демонської ропухи з Плану Бездні, це могло б спричинити незворотне мутацію. Теорія виглядала стрункою, хоча деталі процесу залишалися прихованими туманом амнезії. Залишалося лише чекати природнього відновлення нейронних зв'язків.
Після того як Генрі загорнув діалог, він відпустив Жабу і вилетів з глибокої воронки. Коли ми знаходилися на Плані ельфів з подібним "попитом" було необачним, така екзотика миттєво привертала до себе надмірну увагу. Вирішивши не брати її з собою в населені зони, він швидко мив околиці Аномальній Долини. Уникнувши авантюристів, Генрі став на шлях дикого гірського лісу і вибрав місце для тимчасової дислокації.
Переконуючись за допомогою сенсорів чіпа в відсутності сторонніх очей, він витяг « Крилья Падіння». Остроєння лезо легко прорізало вузькі щілини в скальній породі, де він швидко ковзнув.
Опинившись у відносній безпеці, Генрі активував « Чорне Простір» - магічний артефакт третього рівня, який мерехтить холодним і безжиттєвим світлом.
Генрі не знаходив слушного моменту, щоб зануритися в Чорне Простецтво раніше: раптове зникнення у людному місці завжди мало нездійснені ризики.
Застосовуючи інстинкт самозбереження, він довгий час утримувався від переходів. Тепер, опинившись у безлюдній глушині, де тільки вітер гуляв серед скель, він міг зрештою позбутися непотрібної обережності.
Незадовго перед початком Чорнопросвіту Генрі завмер, прислухаючись.
З глибини, з боку самотнього дерев’яного будиночка, лунали звуки музики — вишукана мелодія м’яко обволікала тиші. Білий Олен, зазвичай неспокійний, зараз спокійно лежав на траві біля самого ґанку, немов розчинившись у звуках.
Помітивши, що з’явився господар, звір не міг вислизнути очі і ледь помітно фирснувся, ніби Генрі зруйнував скороминущі моменти.
Коли Генрі побачив цю майже людську гримасу, він мимовільно вловив себе на думці, що тварина з кожним днем стає дедалі складнішою емоційною істотою, як і розумна істота.
Підійшовши до будинку, Генрі обережно заглянув у відчинені двері. У центрі кімнати за масивною, величною арфією сиділа Шатія.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu