Два місяці перед тим як караван, який посідав на вісім осіб, зрештою досягнув кордонів графства Тарес. Для Генрі сутички з демонами вже давно стали монотонною рутину, позбавленою будь - якого азарту. На підконтрольних Королівствах Ноен у пошуках життя траплялася лише біля великих міст, і всі інші райони перетворилися на зону смерті для простих смертних. Однак у міру того, як країна просувалася вглиб країни, загроза зникла — майже ніхто не бачив демонів в графстві Тарес. Якщо якась тварюка вирішилася на перехід, місцеві сили оборони перехоплювали і винищували її ще в підступах.
- Пане Рувак, ось ваша нагорода. Я дуже вдячний за те, що охороняли нас у цьому шляху.
Генрі, який протягом усього часу був дуже холодним і не бачив дороги, мовчки прийняв плату. Кошелька підкреслювала, що всередині не менше ніж три сотні золотих монет — сума значно більша за початкову домовленість.
- Чи не забагато? — Генрі коротко подивився на зміст.
Торре зрозуміло усміхнувся:
- Ви відробили кожну монету. Ми плануємо затриматися в Таресі приблизно на півроку. Якщо ваші шляхи знову перетнуться з нашими, раді бачити вас в строю.
— Без проблем, — відповів Генрі.
Торре це не зачепило. Він вже багато років звик до того, що його супутник трохи затягнувся і навчився цінувати його крижаний спокій над пусткою балачок.
Після того як Генрі попрощався з караваном, він першим вирушив на міський ринок. Він купив міцний кінь, поповнив запаси провіанту і виїхав на Аномальну Долину. Дорожні чутки підтвердилися: Світове дерево було вирвано з корінням. Тепер долина перетворилася на мертву зону, яку залишили ельфами і людьми. Лише рідкісні авантюристи ризикували заходити в ті краї з неприємної цікавості, але ніхто не наважувався залишатися там надовго — формально це була земля ельфійського народу, і страх перед їхнім гнівом все ще жив у серцях людей.
Шлях від графства до Аномальній Долини зайняв ще місяць. Дороги, які колись забиті купечними возами і ельфійськими послами, тепер пустіли. Після того як лісозаготівельне населення розгромило торговельні зв’язки, між ними поступово зріс бур’ян.
Коли Генрі добрався до села біля входу в долину, перед ним постало гнітюче видовище. В його минулий візит разом з Гільдія Рубінов тут бурила життя, а людський потік здавався невисяканим. Зараз же над руїнами запанувала мертва тиша. Помешкання було покинуте: дахи багатьох будинків провалилися всередину, і лише де-небудь бачилися фігури бродячих найманців, які шукають у руїнах ночівлі. Самотній вершник, який впевнено проїжджав головною вулицею, змусив їх стати на ноги — одинокі мандрівники за нашого часу викликали підозру або страхливу повагу.
Генрі нехтував їхніми поглядами. Він проїхав повз готель, в якому зупинявся раніше. Не знайшовши тут нічого вартісного, він направив коня далі до самого серця Аномальної Долини.
На кордоні колишніх володінь ельфів Генрі мимовільно натягнув привід. Там, де раніше висів непрохідний оборонний ліс, тепер розстелялася гола, випалена пусткою. На сірій землі не залишилось жодного росту — лише залякані щіпки та хаотичний залишок мародерства. Мабуть, люди привезли навіть деревне вугілля — магічне дерево ельфійського лісу було для них цінним. Від парканів і застав не залишилося й сліду.
Генрі тронув коня і виїхав на відкритий простір. Здійснивши погляд, він побачив масштаби катастрофи: націлений силоюет світового Дерева, який століттями жив над горизонтом і зник.
Будинки-поселення в долині теж були стерті з обличчя землі, залишивши після себе тільки глибокі лійки і рвані тріщини у грунті.
Найбільші розломи сягали 7-8 метрів завширшки, перетворившись у справжні каньйони. Генрі пришпорив коня, прямуючи до того місця, де колись були коріння великого дерева.
У Аномальній Долині розкинулася східна западина, чиї контури з страхітливою точністю повторювали обриси місця, де колись було піднесено мирове дерево.
Генрі замер на самому краю скелі, мимовільно реконструюючи в уяві грандіозне і моторошне зображення того, як стародавні гіганти виривали з землі разом із корінням.
У безпросвітну безодню, яка звисала над головою, здавалося, що перед ним розверзалася паща темряви.
Спершу він ретельно перевіряв прилеглу територію, сантиметр за дюймом досліджуючи кам’янистий ґрунт. Але пошуки не принесли плодів. Тоді, кинувши швидкий погляд по сторонах і переконавшись у відсутності сторонніх очей, Генрі ступив в порожнечу, контролюючи швидкість спуску.
Стрімке падіння припинилося лише на відмітці понад тисячу метрів нижче рівня землі.
Повітря на дні було важким і пересадженим вологою, а ґрунт під ногами відчувався сирий, податливий субстанцією. Генрі знову провів ретельний огляд, прощупаючи кожен виступ, але реальний світ як і раніше зберігав мовчання.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu