Поверхня Сердця Маґми покривала чорного каменя, який мав величезну твердість. У цій країні шалена фізична сила не мала успіху; панцир був лише впливовий розчинювач. Генрі витратив чотири години на варіння склада, аж поки у реторті не закипіла в’язка фіолетова рідина. Але обманний запах не повинен був вводити в оману, бо у посудині плескався концентрований отрута з жахливими коррозійними властивостями.
Помістивши серце Маґми в масивний реакціональний склянку, Генрі активував [Щит Абсолютної захисту] і тонкий струмінь почав доливати розчин. Перші миті камінь залишався інертний. Лише через три хвилини з недрої судини донеслося глухий клокот, і над поверхнею потягнулись перші пряди сідкого фіолетового диму.
Потім підходив сильний плескіт, подібний до грому. Скиповий розчин розбризкував усі сторони; кілька крапель потрапили на магічний бар’єр Генрі, відкинувши яскравою шипиною і намагаючись проїсти саму структуру заклинання. Лабораторія мала такі ризики: Генрі заздалегідь розчистив робочу зону, і тому обладнання залишилось неушкодженим.
Реакція увійшла в активну фазу, і приміщення заповнило товстий фіолетовий туман — газоподібний вид отрути. Енергорит постійно вібрував, стримуючи тиск агресивної середовища. Надійна герметизація підвалу гарантувала, що жодна частинка токсина не прокинеться назовні. Інакше Генрі погрожував б серйозному розгляду за порушення правил магічної безпеки.
Генрі залишався спокійним крижаним, чекаючи на фінал трансформації. Поки мана підпивала щит, отрута була безсилою. Його погляд був прикутий до склянки: чорна оболонка повільно опливала, і під нею було видно пульсуючу серцевину. Через півгодини процес завершився. У темному, майже чорному розчині плавав червоний м’ясистий згусток, який продовжував пузиратися і скидати затискачі лишньої тканини. Це був другий шар.
Озброївшись довгим пінцетом, Генрі обережно витяг комок і поклав його на піднос. Рідина з поверхні миттєво входила у підложницю, після чого кора почала витягувати вологу вже із самої плоті артефакт. Густі краплі проступали на поверхні і відразу зникали в волокнах; деревина темнела, покриваючи похмурі багрові плями.
Коли кошок остаточно висох, Генрі точно поламав його. Усередині спалахнула криваво-червоний кристал. Його сяйво було захопливим, бо в глибині каменя шаленіло полум’ям і стало справжнім шедевром природи. Поверхня кристала нагадує розжарене вугілля.
Тепер залишалося зруйнувати останній зовнішній шар і завершити цикл очищення. Спочатку Генрі дезактивував туман: він витяг перлину-білю сферу і направив до неї потік мани. Шарик з тихим гулом втягнув у себе отруйні випари всього за три хвилини, повернувши повітря чистим.
Генрі переконався, що довкілля безпечне і взяв кристал у руку. Мана в його жилах миттєво рухається, відгукуючись на пориви. Його тіло почало швидко трансформуватися, приймаючи форму [Сила Титана]: м'язи здулись, шкіра покрилася сегментами темно-золотої броні, а макушка майже коснулась склепіння. Потовк у лабораторії міг би мати такі метаморфози. Знову оточивши себе [Щитом Абсолютної захисту], він приготувався до фінального акорду — остаточного звільнення істинної суті Серця Маґми.
Серце Маґми тало в собі первісну лють недр, яка стала особливо відчутною після того, як Генрі видалив зовнішню корку з мертвого чорного каменю.
Метод активації артефакту був оманливим: потрібно було тільки розтрощити кристал метальним імпульсом, щоб звільнити замкнені в ньому сили правил вогню.
Але ця простота приховала смертельну загрозу — в момент руйнування оболонки вивільнялася колосальна теплова енергія, яка іноді була результатом полум’я лютих мов.
Найменша необережність у захисних чарах могла миттєво перетворити експериментатора в горочку попелу, а тому підготовка вимагала надзвичайної концентрації.
Однак Генрі зберігав почуття льодового спокою. Він покладався на вроджену спадщину — кров драконячого роду забезпечувала організм колосальною гумкою до високої температури.
Проте, вірно докладаючи всіх зусиль, щоб уникнути будь - яких небезпек, він повністю запечатав себе в упаковках. Тільки після цього він збився в масивній долоні крихітний Аловий кристал і почав повільно, по краплі, заливати в нього ману. Поверхня артефакту покрилася мережею тонких тріщин, і через десять секунд тиші лабораторії порушив чистий, наче кришталевий дзвін розлітаючої шкаралупи.
Жар вдарив миттєво. Навіть покладаючись на свою фізіологію, Генрі оцінив температуру приблизно у 200 градусів за Цельсієм.
Для звичайної людини це означало б негайне обуглювання легенів, і навіть йому довелося погано.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu