Звук ставав більш очевидним, адже це був фатальний кінець гігантської маси з приголомшливою швидкою швидкістю. Інстинти Генрі кричали про загрозу, і він вирішив не випробовувати долю.
« Погана справа », — сказав Джім, чиє обличчя зблідло. — Карл і його загін уже всередині. Потрібно їх попередити, щоб негайно відходили.
Він беззастережно довіряв мені Генрі. Якщо інші не знають про небезпеку, їх чекає неминуче знищення.
Генрі лише зітхав:
— Пізно.
- Чому? — Вызовил Джим.
Генрі вказав підборіддя на хребет:
- Воно вже тут. Якщо Карл не зустрів це створіння, у нього є шанс вижити. Але якщо натрапиш, ніхто його вже не врятує.
Він з подивом дивився на засніжені схили, які видавалися йому безтурботними і не порушували ранкової тиші. Однак через деякий час земля сильно тряслася.
— Лавина!
Усі зрозуміли жахливу істину: насувається збіг колосальних мас снігу. Карл та інші пішли півгодини тому і, напевно, розбилися далеко в ущелини. Під таким обвалом шанси вижити були рівні нулю.
Ніхто з присутніх не здогадувався, що люта лавина була лише передвісником правдивого лиха.
З глибокого розлому в гірському хребті повільно висунулася велетенська голова Білої змії.
Вона ліниво пробувала повітря роздвоєною мовою, дивлячись по сторонах у пошуках здобичі.
Діаметр тулуби становив понад десять метрів, а справжня довжина здавалася нескінченною. Навіть коли вона була на такій відстані, було неможливо побачити хвіст у засніжених скелях.
Як тільки монстр з'явився світові, саме час наче застиг. У маленькому гірському селі, що приліпився до схилу, люди боялися навіть зітхати, щоб не привернути уваги сповідина. Згідно з циклопічним розміром і творцем ауре придушення, це був апостол - персонаж, який не зміг би запанувати над цим світом.
Обличчя Генрі потемніло, а брови зійшлися біля переносниці. Він вловлював шум, але вбудована система аналізу навколишнього середовища не змогла миттєво ідентифікувати джерело загрози.
Коли лускача морда з’явилася біля входу в ущелину, цінні секунди для маневрування були втрачено. Генрі мав би цю інформацію заздалегідь, і відразу ж віддав би наказ відступити. Незважаючи на те що змія, здається, неоворотність через масивне тіло, вона рухалась з жахливою майже невловимою швидкістю.
Генрі замер, перевернувшись у виття: судячи з погляду створіння поки не помітила їх табір. Необачний чи малий жест могли видати людей, обкреслюючи кожного на болісну смерть. Біла змія в той час продовжувала витягувати шию, монотонно похитує головою і сканує простір чутливою мовою.
Коли Генрі побачив, що це втілення первісної могутності, він дійшов до похмурого висновку: « Мабуть, чарівники в хребті Альстер не зникли самі по собі », бо їх просто винищило те створіння.
З подібним противником міг би потягуватися тільки що Маг другого рівня, тоді як слабші практики служили для змії лише кормом.
Тварь рушила вперед, і її тіло, частково вислизнувши з кам'яних копалень хребту, стало ще помітнішим. Побачивши цю безконечну живу стіну, здатну обручками оперезати ціле місто Емі, люди судноплавно втягнули холодне повітря.
Деревина розташована нависом від лівого схилу гори Альстер. Змія, виснувши голову, дивилася в протилежну сторону, і поки удача була на стороні втікачів. Генрі та його супутники перетворилися в тіні, не сміючи лухнути або видати хоча б єдиний звук.
Покинувши хребту, Біла змія взяла курс вправо. Її масивна спина, вкрита блідою лускою, нагадувала рухому стінку. Так і не помітивши людей на схилі, вона проповзла повз.
Він був у стані чекати на смерть, проводячи погляди тих людей. Незважаючи на високу швидкість монстра, хвилини тяглися довго, наче застигла смола. Зрештою хвіст зникав за поворотом, і змія пішла на досить велику відстань. Тільки тоді над схилом пронісся колективний подих полегшення. Багато солдатів з підрозділу охорони зрозуміли, що їхні ноги зрадили і не слухались.
Звичайна людина не могла витримати такого ментального тиску. Те, що вони взагалі залишилися стояти на ногах, вже можна було вважати тихим подвигом.
— Генри... — Джим покликав командира, відчуваючи, як в роті пересохло.
Він обернувся, бажаючи щось сказати, але слова застрягли в горлі: на обличчі Генрі застигло вираз глибокого шоку, а у глибині зіниць плекали залишки холодного страху.
- Що сталося? — Джим розгубився, не розуміючи причини такої реакції.
Раптом небо над ними потемніло. Сонце було сховане за густою тінню, хоча на небі не було ні хмари, а сніг не йшов. Піднявши погляд, Джим заціпенів. Тіло пронизало крижане суднорога — давній інстинкт самозбереження, і він дуже голосно кричав на небезпеку.
Велетенська голова Білої змії, зробивши немислиму петлю, тепер височіла прямо над схилом. Вона висунулася через найближчий пік, і її беземоціональні, вертикальні зіниці сфокусувалися на кількох людей.
— Біжіть! — Генрі видав низький, гортанний рик і виривав з стану паралічу.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu