Вони добре розуміли, що слова Еда — це лише слабке намагання потішити. Погода стояла ідеальна, і затримка через кліматичні умови виключалася. Залишилися або бандити, або демони. Андар був єдиним годувальником у родині, і його зникнення позначало на бідності членів родини. Без нього маленький Маґгі та його сім’я мали лише доброзичливе ставлення сусідів.
- Я піду з тобою. Все одно мій шлях лежить у той бік, — сказав Генрі.
Тракт на Зеленому Полі був єдиною артерією, що зв'язувала їх зі світом, і інцидент явно відбувся десь на цьому відрізку.
Генрі і так збирався відвідати місто, тому його не охопила зміна планів.
З його участю ймовірність успішного розв’язання постійно зростала, і Ед з вдячністю прийняв цю пропозицію.
Невдовзі вони рушили стежкою, щоб знайти будь - які аномалії чи сліди боротьби.
Пересуваючись пішки, один віз зникав разом з Андаром та фізичними параметрами Сили Титану, якій мав Генрі, навряд чи дозволив би йому зручно жити в утлом фермерського екіпажу. Обидва мандрівники були дуже витривалими і швидко йшли.
Ед, будучи майстром-ексзористом, назбирав у тілі солідний запас демонічної ци, що ставили його на голову вище звичайних людей, але в порівнянні з холодним, відточеним силою Генрі, його сили здавалися лише слабким мерехтінням свічки на тлі сонця.
***
Містечко Осінь лежало вдень на возах від Зеленого Поля.
Генрі і Ед просувалися головною дорогою пильності, але за чотири години вони не помітили жодної аномалії. Знеохочений краєвид був місцем безкрайних лісів і безлюдних пустощів, які тягнулися аж до горизонту. Демони методично випалили тут життя, знищивши всі мало-мальські поселення і навіть маленькі ферми.
Невдовзі після полудня подорожні наткнулися на покинуту візку. Вона завалилася на бік, а навколо в пилу були розкидані фрукти, рулони тканини і прочий нехітрий карб. Коні безслідно зникли, але земля довкола була рясно залита кров’ю.
Генрі заглянув всередину перекошеного кузова, уважно оглядаючи кожен кут, але слідів Андрарів не виявив.
— Це віз дядьків Андрару, — глухий сказав Ед, і обличчя його потемніло від недоброго передчуття.
Генри присел на коточки. Він доторкнувся пальцями підсохлий бурий плями, розтер його і підвів до обличчя, втягуючи повітря.
— Тут змішалися три види крові: кінська, людська і ще одна тварина. Точне визначення виду поки що не вдається, констатував він з аналічним спокоєм.
Потім Генрі показав рукою трохи в сторону, за межами головного місця боїв:
- Дивись, тут ще сліди...
Земля була буквально висічена багатьма дрібними відбитками лап, залишених некрупними хижаками.
« Вовчість », — відразу впізнав Ед, і його брови зійшлися біля переносної речовини. — На цій дорозі не було стай. Чи мігрував клан?
— Ходімо перевіримо, — коротко кинув Генрі.
Ціпочка слідів йшла в густу траву, яка супроводжувалась розлогими борознами — очевидно, коней та Андара затягли саме туди. Ед, озираючись назад, несхвально стидав щелепи — вони всі виросли в одній громаді і були майже сім’єю.
- Я знайду дядька Андара. — Еда в руці спалахнув різким світлом, з якого матеріалізувався довгий чорний меч.
Генрі чітко відчув на собі його гнів і сильне бажання помсти, але стримався від коментарів. Він лише мовчки рушив по сліду, заглиблюючись у лісові хащі.
У лісі панувала омана, яка порушувала лише безтурботне щебетання птахів. Пробираючись крізь зарослі близько години, вони зрештою вийшли на широку рову поляну. У самому центрі ліниво копалася вовча зграя: одні тварини дрімали, розмиваючи на сонці, інші безцільно блукали між деревами. Його погляд швидко захопив у віддалі велику кількість обглучених кісток — рештки однієї з коней.
— Проклята отродье! — Ед, не пам’ятаючи себе від люті, рвав вперед, всипавши чорний меч.
Генрі не встиг його застерегти. Він почувався підозрілим, а вовки виглядали більш досадною перешкодою, ніж основною загрозою. Ед же, керований молодечою імпульсивністю, вже втягнувся у бій. Генрі не залишалося нічого іншого, крім як слідувати за ним постійно скануючи периметр.
Ед вихремився на поля, миттєво притягнувши до себе увагу зграї. Вожак видав протяжний вій, і вовки злагоджено кинулися на атаку.
Але ці тварини не могли конкурувати з досвідченим боєцьом, оскільки після першого тиску трава почала червоніти і навколо Еда почали грюкати трупи. Вожак, швидко усвідомивши масштаб загрози, розвернувся і разом з сім'єю-восімом збереженими особами кинувся навутек.
Ед методично переслідував їх, обриваючи життя одну за одною, поки останній звір не засихав у кущах.
Він не лише мстил, але й обчищав територію, розуміючи, що лестощі так близько до дороги становлять смертельну небезпеку для жителів зниклих листків.
- Цікаво, звідки вони тут взялися. Що ж, принаймні тепер з ними покінчено, — тяжко дихаючи, сказав Ед.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu