Заміривши на товстій гілці дерева, Генрі спостерігав за тим, як Білий Олень безтурботно щипає траву на лужці. Голоси чарівників позаду на мить стали голосніше. Чутлива тварина викинула голову, похитнула погляд убік шуму і одним неймовірним стрибком закрилася в густій частіше далекого лісу. Генрі зірвався з місця, миттєво розчиняючись у тінях.
Незабаром він зайняв позицію на вершині масивного валауна, продовжуючи стеження. Аналіз останніх переміщень зміцнив його в догадці: Білий Оленя мав природжене народження з правилом Простірства. Всі вони - чарівники першого рівня — ще навіть не торкалися Сили Правил, а тому відчували себе цілком безпорадними перед цією природною магією.
« Він покладається тільки на магічні артефакти...» — відстоював він.
Сам Генрі не мав таких предметів, але інші могли їх знайти. Проте ніхто не міг би ділитися з ним, так само й Генрі мало цікавився цим.
Погляд Генрі був прикутий до лісу, коли гострений інстинкт самозбереження раптово забив тривогу.
Тіло реагувало миттєво: маг буквально зник з каменю за долю секунди до того, як з неба обрушилася криваво-червона кігтиста лапи. Могутній удар роздмухував граніт там, де тільки що стояв людина.
Піднявши голову, Генрі побачив Марко на крилаті Фестралі.
Марко плавно пішов на зниження. Зверху він процідив крізь зуби:
- Це закляття приховування, що ти використовуєш, досить цікаво. Коли я закінчу з тобою, то навчу його найпевнішими способами. — Марко криво посміхнувся. - Ти досі не активував Перстень телепортації. Мабуть, дуже впевнений в собі. Що ж, відмінно. Сподіваюся, ти збережеш цю спеку до кінця, інакше гра стане занадто нудною.
— Марко з "Ока Шторма"! — Видихнув один з чарівників, коли дізнався непроханого гостя.
Решта негайно застигли в гримасах обережності. Репутація Марко — безумець, який отримав величезну силу, була відома далеко за межами його ордену.
Генрі спокійно зустрів його погляд і ледь помітно посміхнувся:
- Коли я ще не був офіційним чарівником, ти не зміг мене вбити. А тепер, коли я, як і ти, досягнув стадії Кристалізації, то серйозно подумаєш, що у тебе залишився хоч якийсь шанс?
— Я знаю, що ти швидко ростеш, — зимно ширяв Марко, але між чарівниками Крісталлізації лежить прірва.
« Різниця справді існує », — зухвало погодився Генрі, кивнувши свої думки.
Марко різко вкинув руку, у якій з пустоти стискався вугільно-червона куля. Брошенний вниз снаряд почав швидко розширюватися в польоті. Обидві ворожі сторони проковтнули цю згубну сферу, і простір зі свистом стискувався та зник.
- Простір магічний артефакт... - Пробурмотів хтось з решти магів, приголомшено дивлячись на порожнє місце.
*
У момент появи чорної сфери Генрі відчув сильне просторове притягання.
Воно нагадувало телепортацію, але мало ще більшу в’язкість. У нього був час, щоб активувати Перстень телепортації і вийти з "Операційної кулі Колібель", вибравши захоплення.
Однак Генрі помедлив. Кулька затягував і самого Марко, який, очевидно, пішов на цей крок, щоб позбавити жертву можливості втекти.
Світ на мить занурився в абсолютну темряву, а потім спалахнув знову. Генрі прийняв бійку, скануючи оточення, і опинився на пустельній пустелі, над якою розтягнулося безмежне зоряне небо.
— Магічний артефакт третього рівня, « Чорний простір» - почувся голос Марко десь через спини. — Він створений з крихітного осколка Плана. Тут твої просторові кільця - це не більше, ніж півобрубки, вони не спрацювали. Якщо б ви телепортувалися до того, як пастка заполонилася, у вас був би примарний шанс вижити.
Генрі повільно обернувся. Марко стояв неподалік і на його обличчі грала оманлива м’яка, майже добродушна усмішка.
« Тепер тобі нема куди втікати, — додав він тихим і вкрадливим голосом.
Генрі прислухався до внутрішнього відчуття. Це місце дійсно нагадувало окремий план, але в самій його структурі відчувався якась незавершеність і шкода.
- Ти пам'ятаєш Барона Бака? — Раптом він запитав, порушуючи тишу.
— Барона Бака? — Марко щиро здивувався, нахмуривши лоб у спробі згадати ім’я. - Ні, не чув про таке.
Він не спішив атакувати. У цьому замкнутому світі не було куди поспішати, а здобич була надійно замкнена в клітині.
— Коли ти вперше прибув на Континент Корсон і за допомогою Проклятора Джерела Крові вигубив усю його сім’ю, я був звичайною людиною - повільно, чеканні кожне слово, виголосив Генрі. — Я тоді навіть не був учнем Чарівника.
— Континент Корсон... Прокляття Джерела Крові... — Марко прищурився.
Ці слова висихали пласти старої пам’яті. Подібні епізоди він зазвичай викидав з голови як сміття, але то заклинання першого рівня було його особистою гордістю, унікальною розробкою. Заради його завершення він колись спеціально відправився на цей похмурий континент.
— То ти був там у той час? — З легким здивуванням уточнил Марко.
Генрі важко кивнув:
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu