— Коли відсилання?
— Через три дні. Іде велика партія контрабанди, і я особисто простежу, щоб все пройшло гладко. Ваша безпека - мій пріоритет.
— Ладно. А поки підготуй мені тиху кімнату, де ніхто не посміє мене турбувати », — наказав Генрі.
Самів особливий хлопчик виглядав відносно надійним сховком, а його господар мав певну вагу в місті.
« У мене є залагоджена таємна кімната, де ви будете у повній безпеці », — сказав Сем.
Генрі кивнув і перевів погляд на вікно. За рамою повільно займався світанковий вечір, і перший сонячний промінь прорізав напівмарк, м’яко освітлив спляче Джоелі.
— Веди туди, — кинув він.
- Пане, а що з цією жінкою? - Сем знову почав говорити.
« Не створюй проблем, які можуть виникнути через проблеми », — відрізав Генрі холодним тоном без заперечень. Він не страждав від амбіції Цао Цай, і найменше хотів обтяжувати себе непотрібними прив’язками.
Сему не залишалося нічого іншого, крім смиренно схилити голову.
- Розумію.
Він жестом запросив Генрі йти за собою і повів його по поверху до масивної картини в золотій рамі.
На полотні, виготовленому олією, була зображена оголена жінка, чиї риси обличчя були надзвичайно чистими.
Сем зосередив ману в ладонах і обережно виливав енергію у полотно.
По фарбах побігли ледь помітні кола, ніби вода. Жінка на картині ожила, її очі наповнилися холодним блиском і осмислено втупилися на присутніх.
— Відкрий двері, — сказав Сем негрубко.
Полотно кивнула і граційно помахала рукою, а частина стіни з картиною плавно просунулась крізь темний прохід.
Сем натиснув на приховану ручку і відчинив важку стелю.
— Пане, прошу, заходьте.
Генрі переступив поріг. Кімната виявилася невеликої, але дуже практичної: стеляжі з рідкісними зеленими нашаруваннями, комплектами зачарованої броні, стійкою зі зброєю і величезними запасами провізії, розраховані на довгу облогу.
Це був особистий притулок Сема на випадок найгіршого сценарію.
У приміщенні не було вікон, а приміщення освітлювалось лише м’яким штучним світлом магічних ламп. Знати тут довго було б нелегко через замкнене повітря і тісну близькість, але Генрі на це не зважали. Він коротко кивнув, оцінював оточення.
— Непогано. Займайся підготовкою. Якщо виникне щось дійсно важливе - повідомляйте негайно.
« Пане, будь - яке твоє завдання буде виконано точно », — запевнив Сем у вирі.
Генрі відповів мовчазним кивком. Як тільки двері за Семом зачинилися, він опустився на ліжко і миттєво занурився в стан глибокої медитації.
Тим часом господар вийшов з залу швидким, майже метушливим кроком. Цього разу він не хотів робити нічого поганого, бо мав намір задобрити якомога більше урядовців і без жаління золота. На кону стояла його власна голова.
Наступні три дні Генрі провів у добровільному загоні, не залишаючи стін таємної кімнати. Він відновлював енергетичні резерви, затамовував ментальні практики і приводив виснажений організм у норму.
- Пане, час прийшов. Все готово, — зробив Сем у визначений час.
Генрі все ще виглядав чужорідним завдяки Зелію тисяча Ліц, і він зачасно прийняв іншу дозу, щоб продовжити маскування. Сем, щоб не залишати забитих зачіпок, ще задовго до того наказав повернути Джоуелі її сім’ю. Стояла глибока ніч. Під покровом густої темряви, яка обкутала міські вулиці, візка запряжена кількома міцними кіньми довела Генрі в порт.
Порт Сорті, який лежить на великій площі біля східного краю міста, побачив їхній тишиний і запах озону.
Величезний дирижабль замер у причальної щогли, ледь покаявшись в нічному небі.
Він був відчутним менше, ніж той левіятана, на якому Генрі вперше прибув у Землю Свитання, але його габарити все одно захоплювалися тим, що в висоту корпус корабля сягали не більше трьохсот метрів.
У причалальні щогли, нависаючи над сірою тушкою, застиг великий корпус дирижабля.
По верхній палубі методично знову робилися патрульні роботи: пильні погляди сканували простір, а виправка виявляла готовність припинити будь - яку помилку.
Генрі слідував за Семом, щоб не привертати надмірної уваги. Вони проминули відкриті майданчики і поглибилися в лабіринт складської зони, де висіли ангари.
Сем був переконаний у тому, що він має владу в цих стінах. Охоронці, побачивши в домі свого наглядача, відвернулися очима і не сміялись ставити якісь запитання.
Сем приклав зусилля, штовхаючи важкі двері одного з центральних складів. Усередині, в напівмракі, рами стояли масивні ящики. Генрі придивився до маркерів і ледь помітних зазор у паковці, які вкривалися обрисами великих скелетів, чиї кістки тьмяно поблякли в тіні.
- Кість Дракона? - Він уточнил.
Сем обернувся, і на його обличчі промайнула тінь задоволеної усмішки.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu