Раніше, заглибившись на вивченні артефакту, він не зробив мікроклімату критичним, але тепер його аномалія повністю обнажила.
Зустрінений змінами, Генрі окинув поглядом занурену в морок площа і поспішив до виходу. Його передчуття не обернулося в оману, адже ця ділянка проклада́ла величні розписи і тепер була лише голими мурами. Він був абсолютно впевнений в координатах, але мистецтво стародавніх зникло, наче його ніколи не було.
Коли Генрі несподівано зник, його пам’ять про містечко Ручь сильно підкинулося. Тоді, ледь він покинув печеру, саме простір за його спиною схопилося, запустивши ланцюг незрозумілих подій.
Того разу обережно змусила його негайно покинути Штормград, не чекаючи розв’язання.
Тепер же він остаточно переконався, що ключем до стабільності цього місця слугували плити, і тільки їхнє передкональне вивчення проллє світло на справжню природу подій.
Провідний огляд показав, що не лише малюнки і холод на престолі, але й архітектура площі все ще залишається незмінною.
« Як вибратися звідси?»
Генрі систематично перевіряв кордони кам’яного плато, сподіваючись знайти прихований механізм або запасну лазню, але камені були глухими до його пошуків. Шлях назад залишався єдиним варіантом. Це означало знову зіткнутися з загрозою в обличчя гігантської павухи, яка стерегла вхід.
Коли Генрі прикинув траєкторію руху, то побачив стан стін: якщо монстр буде нездоланною перешкодою, йому доведеться прокладати обхідний шлях крізь скальну породу. Пряме зіткнення з твором такої сили було б самогубством, а виснажлива робота киркою, хоч і займе дні, гарантувала безпеку.
Зійшовши з духом, він почав рух. Незважаючи на дедалі більшу тривогу, вилазка вже обібрала себе — нехай її призначення залишалося таємницею. Подорож тривала більше двох днів, а підйом з крутого боку обіцяв бути набагато довгим і виснажливішим.
— Глибока Сінева, почніть будувати зворотний маршрут. Після закінчення проведи кореляцію з початковими даними.
Отримавши підтвердження від чіпа, Генрі важко зітхнув і мерехтів вгору, занурившись у монотонний ритм сходження.
...
Через добу шляхи по його нервах вдарив невиразний імпульс небезпеки. Середовище стало невловимим: звід тунелю, що колись був ідеальним, почала сочуватися вода. На такій величезній глибині просочування ґрунтових вод було звичайною справою, і це не обов’язково вказувало на близькість озера, але Генрі пам'ятав: при спускі тут немає ні краплі води.
Куди більше турбувало раптова активізація тварин. Завдяки первісному інстинкту, який панував над землею, з’явилися черви і жуки, а вмонтовані сенсори періодично зафіксували теплові риски змій.
Спочатку Генрі припустив, що в « забрудненій зоні» життя відсутнє у принципі, але тепер реальність доводить протилежне. Досвід минулого допоміг йому зберегти спокій — психологічну загарбку чіпа купувала паніку.
Дрібні шкідники не становили загрози для мага, чого не можна було сказати про саме прохід. Давня магія, яка століттями підтримувала звіди в досконалому стані, очевидно випарувалася.
Тепер Генрі бачив тривожні ознаки: по стінах зміїлися свіжі тріщини, а відсутність будь-яких штучних опор робила тунель уразливим перед жахливим тиском пластів. Над головою він висів сотні кілометрів каміння і руди.
Фізичні показники Генрі були вражаючими, але навіть він розумів - якщо гора вирішить зомкнутися, ніяка магія не дозволить йому пробити шлях через таку толщу. Від думки про поховання живцем по спині пробіг холодок.
Він додав кроку, майже переходячи на біг. Потреба покинути підземний простір стала екзистенційною.
Через чотири години з глибини коридору донісся низький, фатальний гул.
Генрі послухався вібрацій ґрунту і зрозумів жахливу істину: завал почався, а він рухається по його п’ятах.
Піднявши погляд, він побачив стелю над ним починає кидатися маленькі фрагменти. Сила, яка поповнила цілісність цієї артерії, остаточно вичерпалася і природа брала своє.
« Ні, не встигне".
Математичне обчислення чіпа було невмолим: швидкість обрушування перевищувала його максимальну швидкість руху. Він не зможе досягнути поверхні. Генрі різко загальмував, витягаючи з кільцевої обручки другу плиту і з глухим стуком опустив її на підлогу.
Якщо стабільність цього місця була зав'язана на артефактах, то повернення одного з них до системи могло відновити статус кво. Це був ризик, але альтернативою була лише вічна тиша під шаром граніту.
Масивна кам’яна плита, втиснута у вузькій лазні, служила єдиною опорою, яка стримувала звід остаточного падіння. Генрі, намагаючись вивити її, але швидко зрозумів марність цієї дії: просте переміщення каменя не змінювало суті пастки.
Плита була лише крихкою ілюзією стабільності, тимчасово зберігаючи величезну вагу гори. Як тільки ми стали відчувати тиск на себе, то почали б робити це так само. Це не означає, що зона має бути замерзла.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu