Швидкість атаки була така, що нещасний не встиг навіть ініціювати захисне плетення — важку довгу породу вражала його у скальну поріду, миттєво перетворивши на кривавий слід на камені.
Тварюка піднесла долоню, вивчаючи результат. Коли демон побачив липке місиво на шкірі, він з головою поринув у воду і обнажив ряди гострих зубів. Ветер підхопив густий металевий запах свіжої крові, остаточно сп’яніли монстра: він знову вперв хижого погляду у решті людей.
Бавей перемістився на кілька сотень метрів від сірки коротких спалахів вогню. Демон викинув голову і видав незадоволений рик — примітивний розум запам’ятав того, хто посмів вислизнути першим.
Впершись міцними руками в кромку розлома, монстр різко відштовхнувся, посилаючи своє масивне тіло вгору.
Величезна хмара змила в небо, закриваючи собою і без того тьмяний диск місяця, який ледь проникав крізь голку забрудненої атмосфери. Генрі нехтував траєкторією: демон не левітував, це був стрибок жахливої сили.
З боку здавалося, що нефілім ширяють у вишині, але фізика руху давала балістичний політ.
Пролетівши над головами тих, хто вижив, демон з гуркотом приземлився прямо перед Бавеєм і переграв йому шлях.
Генрі на короткий погляд, що з'являється неподалік від прірви Великого розлому.
Рішення прийшло за долі секунди: він активував серію магічних міграцій, вирвався з середовища і на максимальному прискоренню кинувся до краю безодні.
Використовуючи форсований біг і короткі телепортації, Генрі досяг краю скелі й не збавив темпу, крокнув у порожнечу.
Інші учасники групи були надто поглинуті боротьбою за власне виживання, щоб помітити його зникнення - в цей момент кожен « пийон » думав лише про те, як врятувати свою шкіру.
Для того щоб дістатися до каньйону, потрібно було з холодом розрахуватись за спиною.
З огляду на фізичні параметри противника спроби втекти по прямій була б самовбивством, демон мав би мету за кілька стрибків.
Бавей міг покладатися на свої артефакти, але Генрі, який об'єктивно поступався ворогу в чистій могутності. На рівнині його шанси вижити були математичними нікчемними.
Каньйон, який простягався з півночі на південь до багатьох миль, був ідеальним лабіринтом.
У великій ширини для людини, а також вузькій щілині на схилі пагорба, вона була дуже незручною.
Коли розщеплення наблизилося до розколини, переслідування стало для демона виснажливою справою.
Крім того, саме присутність такого могутнього створіння гарантувала відсутність інших хижаків поблизу. Поки монстр був захоплений Бавейом, Генрі мав шанс піти на безпечну відстань.
Коли Перо Полет активував, він стабілізував падіння і плавно завис у повітряних потоках.
Генрі не квапився до самого дна — невідомості та падіння на дні Півзунів, а також тому, що його тіло було позбавлене змінних ризику.
Вибір ешелон висоти дозволяв детекторам « Глибокою Синеви» ефективно сканувати рельєф дна, передаючи в свідомість цілковиту тактичну картину без необхідності прямого контакту з ґрунтом.
Внизу лютий мороз; температура падала тим більше, чим глибше він опускався. Генрі взяв курс на південь.
Зверху доносилися глухі удари і рокоти обвалів, а з градом скидались каміння. Він коригувати траєкторію, забираючи ближче до центру подалі від нестабільних стін.
Бам!
Над головою грюкав сильний вибух. Тільки Бавей, єдиний маг другого рівня в їхньому загоні, міг викликати таку інтенсивність.
"Трижайся" - з холодною цікавістю Генрі сподівався, що старший маг зможе зайняти монстру якомога довше. Якщо вам вдасться розірвати дистанцію, то паніка згубить будь - який сенс для демона.
Вона діяла, слухаючись інстинктів, а не інтелекту. Для нього Генрі був лише дрібною букашкою, яка згорнулася у тріщині підлоги.
Мисливець навряд чи витрачатиме стільки зусиль на таку незначну здобич, коли перед ним мечем буде набагато більше поживних і небезпечних ворогів.
Упевнений у своїй відданості, Генрі повністю зосередився на керуванні польотом, ігноруючи шум за спиною. Його увагу тепер було поглинуто скануванням самого каньйону.
На дні, вічної тіні, поховалися міріади Півзунів — більшість з них були скалічені падінням і позбавлені кінцівок. Але все ще становили загрозу для всіх, хто хоче спуститися.
Живучі Полізуни межували з неприродним безсмертям, навіть роздроблені вдребезгами, і вони продовжували скріпляти кігтями по каменях. Відірвані голови існували окремо від тулуб, що зберегло жахливу автономність рухів.
Стіни каньйону були вкриті ними, одні Ползуни все ще чіплялися за відвісні скелі, інші вимірювали безформною обрубкою і відчайдушно б’ють у своїх кінцівках.
Генрі навіть не вдосконалював їх поглядом, намагаючись розвинути швидкість. Невдовзі зон масового скупчення тварів залишився позаду, і більшість видів тут остаточно втратили здатність до осмислених дій та тряслися на дні ущелини.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu