Ходили навіть чутки про цілі общини, що століттями жили в тіні цих стін, продовжуючи свій рід усупереч логіці.
Генрі ставився до цих байок з холодним скепсісом.
Протягом тих тисяч років, протягом яких люди почали забруднюватись, жодне людське покоління не могло б зберегтися в такому агресивному середовищі.
У вільний час він ретельно вивчав доступні архіви, відсіваючи зерна правди від куколю фолклору.
Звісивши всі "за" і « опір», Генрі вирішив увійти в місто. Кам’яні джунглі мали перевагу, бо тут завжди можна знайти безпечне місце для тактичних маневрів.
На відкритій території він перетворився б на ідеальну мішеню для нічних хижаків.
У цьому небезпечному районі було відносно безпечності, але міські стіни були більш впевненими, ніж гола степ.
Коли темрява остаточно поглинула світ, Генрі перетнув невидиму кордон і рушив вглиб центральної магістралі.
Дорога була похована під шаром пилу, розсипанням крошеного каменю та костяками невідомих речей. Дивовижно, що бур’яни тут майже не зустрічалися.
Якби не катастрофічний вплив зони, ці вулиці давно перетворилися б на ліс безпрохідний, але тепер Генрі міг чітко розрізняти первісну плановику та чужу величну архітектуру будинків з рухнучих будівель.
- Минуло... Він, мабуть, вже десятки тисяч років, неґрунтований очима фундаменту.
У пам'яті з’явилися історичні довідки: нинішній Епохе Свитання передував легендарна Іпоха Сінія.
Назва сучасного світу сповнилася надією, що після вигнання загарбників з Плану Бездні світ Чарівників очиститься і відродиться.
Однак точної хронології не існувало. Сумнівні згадки про тисячоліття здавалися Генрі підозрілими; він інтуїтивно відчував, що літописи у Землях Свитання зазнали серйозної цензури.
Однак він одразу ж пурхнув головою, відганяючи сторонні думки. У його нинішньому становищі питання великої історії були вторині.
Генрі активував аналітичні потужності глибокої Синеви і просканував найближчий сектор. Майже нічого не залишилось, але через півкілометра він знайшов залишки масивної садиби.
Час не пощадив її стін, але головний зал на монолітних брилах з невідомим темним мінералом все ще тримав структуру.
Ці камені зберегли свою феноменальну щільність через добу, не дозволяючи кровопролиттю остаточно розвалитися.
Вибравши найбільш захищену кімнату, Генрі увійшов всередину. Під ногами вдиралися густі хмари пилу, забиваючи подих.
Умови були спартанськими, але він не шукав комфорту.
У куті сирітно ютіли дерев’яні стільці, які при першому дотику розсипалися в труху.
Генрі зосередився на волі і закликав частки вітру. Різкий, направлений порив вимів зір і пил за межі кімнати, створивши чистий острівок посеред розрухи. Коли повітря очистилось, він витяг з сумки сухий пайок і воду. Після голоду Генрі прийняв медитативну позу, занурившись у процес відновлення мани.
Його внутрішній простір був заповнений до кінців: зжичена духовна енергія досягла свого піку, і подальшого зростання в цьому стані було не можливо.
Для якісного стрибка потрібно було стиснення — перехід на стадію Чарівника Кристалізації.
Це був тернистий шлях: сформований кристал потребував колосальних ресурсів для росту, і більшість практик застроїли на першому рівні до смерті, так і не зумівши наповнити свій внутрішній резервуар.
Поки Генрі тільки підтримував стабільність, не встигаючи до фази стиснення. Проте тишу медитації порушив сигнал тривоги.
На головній дорозі, за сотні метрів від укриття, з’явилася незрозуміла силает. Фігура, яка віддалено нагадує людську, більше походила на темну тінь зі стікчастої копоті. Генрі миттєво ідентифікував загрозу за описами свого довідника.
Це був Ползун — звичайне породження забруднюваної зони.
Зазвичай вони ставали лицарями або учнями, чиї тіла були незворотною мутацією.
Їхня сила варіювалась, але життя межувало з правдивим безсмертям — у Ползунів немає життєво важливих центрів.
Навіть обезголовлена істота продовжувала рух, а якщо монстра розрубали навпіл, кожна частина починала жити власним, кошмарним життям. Єдиний надійний спосіб, яким можна було попіклуватися про таке створіння, — це переселитися в вогненну магію.
Загадкова властивість безсмертя, якою володіли Півзуни, у свою чергу розжовувала апетити магічної спільноти.
Десятиліттями численні організації вели за ними планомірне полювання: відвласували, підпарювали та піддавали найзагадковішим алхімічних тестів.
Але їхнє життя не було розгадане таємничим, похмурим.
Вчені вважали, що це явище не є даром, а наслідком важкого « забруднення» через вплив іноземних зв’язків з Планом Бездні. Півзуни — це, по суті, реанімовані рештки людей, які під впливом цього бруду отримали неприродні функції.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu