Ядро повністю влилося у структуру Метки Крові, але на Плані Волшебників реалізувати її потенціал зовсім не вдавалося. Генрі інтуїтивно відчував: повернися він на План Бездні і вкаже справжню форму - сила зростала б у геометричній прогресії.
« Це означає, що такий шлях підсилення дійсно живий» — він перебільшував свою уяву.
Раніше про Божественне Ядре він не чув і не підозрював, що це можливо. Тепер стало очевидним, що кров Прародителя бога грому має потенціал для нескінченного росту.
«Мм? Моя духовна енергія...»
Тільки тепер він помітив дивну активність — зжичена духовна енергія заповнила розум. Залишилося тільки стиснути її, щоб підготувати ґрунт для переходу до стадії кристалізації.
Генрі реалістично оцінював свій стан: для завершення поточного етапу потрібно було ще принаймні дві медитації під світлом зірок. Але тепер, по непрямих ознак того, що система працює всередині, він розумів — процес вже закінчився.
Очевидно, каталізатором став богствне Ядро, яке прискорило метаболізм магічних потоків. Незважаючи на сильне бажання негайно почати зжиченої духовної енергії, Генрі дав цей імпульс.
Подібна маніпуляція вимагала абсолютної концентрації і ювелірної точності, а будь-яке зовнішнє втручання в структуру духу могло призвести до незворотного колапсу мана-каналів.
В умовах забрудненої зони, де небезпека могла танутися в кожному клаптику туману, знайти справжній надійний притулок для глибокого трансу було практично неможливо.
Генрі зважав на ризик і далі рухався. Він ковзав крізь темряву, наче тінь, постійно аналізуючи дані про навколишнє середовище.
Раптом густу завісу темряви прорізав відблиск.
Генрі замер, припавши до землі і подивився вперед. Переді мною лежала мертва скульптура, в якої горів вогонь. Дівчинка, зовсім не рухома і відреставровано дивилася в танцюючі язики полум'я.
Серце мага наповнилося холодною підозрою — ситуація виглядала аномально.
У цій непроглядній, пустий жар повинен був розливатися на кілька чи більше разів, служачи маяком для будь - якого хижака. Однак Генрі помітив його лише з відстані 20 метрів. Простір навколо вогню ніби стоплювався, перетворюючи закони оптики.
Дівчинка не ворушилася, ніяк не реагуючи на його присутність. Генрі вже вирішив обійти дивну стоянку по широкому дузі і почав повільно відступати, як раптом прямо в нього за спиною пролунав тихий, позбавлений інтонації голос:
— Старший брат, тебе холодно?
Генрі різко розгорнувся, і рука вже була на руках. Дівчинка стояла в парі кроків від нього. Її погляд був спрямований на нього, але залишався абсолютно порожнім, позбавленим іскри свідомості. Вона дивилася не на людину, а крізь нього.
— Старший брат, тебе холодно? Підійди, погрійся біля вогню, — повторила вона механічно.
Перш ніж Генрі встиг відповісти, фігурка розтанула в повітрі і той самий голос знову донісся з боку багаття. Він обернувся і побачив, що дівчинка знову сидить на попередньому місці в полум’я.
Маг відчув знайомі еманації Плана Бездні, що виходять від неї, але ця аура була хворобливо спотворена, немов відображення в треснуючого дзеркалі. Вона не походила на жодного знаного йому демонічних мешканців.
Він трохи активував Метку Крові, вирішивши піти на ризик. Його тіло окутала ледь помітна туман чужої енергії, яка імітує частоту вищих сущів Бездні.
Дівчата відразу віднеслись до цієї реакції, бо її обличчя тремтіли і пустих очей промайнуло у подобі свідомості та глибокого благоговіння. Вона нарешті сфокусувала погляд на його обличчя.
— Держа... поже. - Прохрипела вона.
Її губи рухалися з важкою легкістю, наче вона вже давно розучилася складати звуки на слова. Дрозжа, істота опустилася на коліна і припало лобом до чорної землі в глибокому поклоні. Генрі, тримаючи на обличчі маску крижаного спокою, підійшов ближче і сів біля вогню. Дівчинка не шепохнулася, продовжуючи виявляти свою покірність.
— Хто ти? — запитав він, використовуючи гортанні діалекти універсальної мови Плана Бездні.
— Не... Знала... — Він відповів тихо.
Очевидно, це створіння було обломом колишньої могутності і позбавлене духовної підтримки.
Істота не пригадувала свого імені і могла оперувати лише базовими поняттями. Відчувши "свого" в Генрі, який стояв вище ієрархії, він повністю припинив будь-які спроби ментального впливу.
— Чи є тут безпечніше місце? — Він поставив наступне запитання, сподіваючись на інформацію про топографії зони.
Дівчинка повільно випрямилася, її обличчя знову придбало відсутній вираз.
— Держа... поже. Безпечно...
Коли Генрі побачив, що вона забарилася з нею, то зрозумів: замість того щоб звернути увагу на територію, а на саму. Поряд з ним її екзистенціальний жах відступав.
Коли він подивився на її ауру, то переконався у своїй правоті — перед ним був мутант.
Мабуть, після провалу стародавнього вторгнення багато демонів були відрізані від свого роду вимірювання. Заперті в забрудненій зоні на сторіччя, вони деградували та адаптувалися у щось середнє між привидами і магічними паразитами.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu