Як і слід було сподіватися, база даних виявилася безсилою. Генрі припустив, що перед ним був результат глибокої мутації: коли скверна остаточно поглинула ці землі, чарівники покинули свої оселі, залишивши фору і фауну на довільній долі.
Протягом десятиліть агресивне середовище трансформувало вижило, породивши нові страхітливі види. План Бездни залишив після себе токсичний спадок, який зруйнував звичайну екосистему. Але життя стало живим — адаптуватися до неможливого середовища і воно ставало дедалі міцнішим.
Величезний підземний черв’як, який звивався перед ним, не лише пережив забруднення, але й еволюціонував у тому розумінні, що він не описаний в жодному підручнику Плана Волшебників.
У землях Свитання майже не було чуток про такі тварюки. Про них розповідали лише перші мандрівники, які ризикували збільшитися в уражених ділянках. А це означало неминучу смерть для звичайних жителів.
Черв’як різко розгорнув масивну голову і, видавши ранок, кинувся в атаку, щоб одним укусом розбити кістки противника. Генрі вклонився за допомогою спалаху — перевіряв міцність броні або тіла у ближній битві він не збирався. У його руці, встромивши магічне світло, він матеріалізував Луку світового Дерева; відстрибнув назад і на ходу потягнув тетиву та випустив стрілу. Зелений снаряд встромився у хімічну броню монстра і детонував, розриваючи тіло. Чорна кров, яка виринула з неї сіру землю.
Черв’як звивав від болю, а його шкіра була глибоко вм'ятина, і через це вода стиснулася. Роз'ясний хижак, виступаючи, витягнувся з-під землі ще сильніше і знову рвався вперед, сподіваючись натикати свою здобич.
Сили титана Генрі рухалися з неприродною для людини грузкою. Глибока Сінева у реальному часі проектувала траєкторію атак, вираховуючи ідеальні точки для контратаки. Легке зміщення — і він вже осторонь, лише в останню хвилину від сильного удару. Черв’як, пошитий очима, покладався на слух і гострий нюх. Завдяки цьому він рухався до поверхні землі більш передбачувано, ніж у недрах ґрунту. Використовуючи це, Генрі методично всаджував стрілу за стрілою і залишав на тілі все нове рване рани.
Коли Генрі повернувся від вибуху, то прицілився в розгорнуту пащу і спустив тетиву. Шкірка розірвалася глибоко всередині монстра, і в нього стався лютий виття. Хробак відпрягнув, згорнувшись у захисне кільце. Тіло тремтіло, а сам він почав повільно втягуватися назад у нору, не зводячи із Генрі підозрілого ока.
Генрі не опускав лук, пильно стежив за кожним рухом ворога. Після хвилинної боротьби черв’як повністю відступив у глибину нори і зникав в темряві, вирішивши не ризикувати життям заради сумнівної здобичі. Хижаки вміють оцінювати витрати, а демони — тим більше, адже навіть примітивний розум поступово вчиться бути обережним. Збагнувши, що перед ним надто небезпечна мета, створіння почало захотіти піти. Якщо б у вузьких підземних тунелів його не прийняли, Генрі дозволив би монстрові втекти.
Переконуючись, що загроза минула, він прискорив крок і вирішив якнайшвидше покинути несуттєвий район. Шум бою, безперечно, привернув до себе надмірну увагу і затриматися тут було небезпечно. Проходячи повз розверсну нору, він мигцем заглянув у бездонну чорноту і в глибині душі шевнювався тривожне передчуття — інстинкт, який безпомилково попереджує про майбутню біду.
"Тут не можна залишатися."
З кожною секундою в нього з’явилося відчуття небезпеки, і Генрі перейшов на біг. Він не знав, що́ саме його чекає попереду, але безрозсудний страх змусив його ще більш обережно ставитися до безмовних підземель.
Наступні дві години подорожі пройшли в абсолютній тиші. Те, чи зона була занадто великою, то демони тут практично вимерли, але навколо не спостерігалося жодного живого створіння. Ця пустота, що межує з аномаллю, наганяла куди більше, ніж присутність монстрів.
Коли в нього трохи вщухло почуття небезпеки, він сповільнився і побоювався пасток. Генрі просунувся ще на сто метрів і зупинився як вкопаний. Перед ним росла рослина — перша жива істота, яку можна було зустріти за довгий час. Масивне, м’ясисте листя зеленого кольору різко контрастувало з сірим пейзажем. Він не впізнав цей вид, як і Глибока Сінева. Мабуть, це був ще один результат адаптації до отруйного світу. Довкола неї не було ні сліду бруду, а довкола панувала ідеальна і майже жахлива чистота.
Генрі нахмурився, спостерігаючи, як на вершині стебля повільно набухає бутон, готовий ось-ось розкритися.
Поп.
Тиша луснула, наче струна. Бутон прихипав до неба чорною водяною кулькою. Той, піднявшись високо в повітря, миттєво лопнув і погода змінилася: небо заволокло важкими хмарами, піднявся вітер і з неба впав крижаний дощ.
« Дождь...»
Генрі спіймав краплину — в’язка, чорна рідина миттєво забруднила палець. Через хвилину вода досягала щиколоток, швидко перетворюючи ґрунт у брудну суміш.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu