Весь його світ перекинувся в той день, коли він вперше підійшов до правдивого божества і на власні очі побачив його надзвичайну силу.
Це була саме та сила, про яку він грішив у своїх найсміливіших мріях. Божество виявилося милосердним: воно роздавав дари, незважаючи на наявність талантів або чистоту крові. Арда змив пальці в кишені — ось він, живий доказ прихильності.
Ця рука дозволила йому буквально притягувати до себе маленькі предмети в радіусі декількох метрів, але їй не слід було лише фокусуватися на них.
За останні кілька днів його улов був багатий як ніколи, але Арда не збирався зупинятися.
Чарівники любили розмірковувати про принципи еквівалентного обміну; божество ж дарувало милість авансом, і Арда не хотів підвести свого покровителя. Він вирішив зібрати якомога більше цінностей, щоб передати їх пану Даграну — той знав, як перетворити здобич на золото і вплив.
Ці гроші зміцнять сектантів і служать величною ціллю в ім’я бога. Арда ніколи не приховував здобичі, він здав усе до останньої монети. Пан Дуґрен щедро ділився з ним виручкою, якої йому вистачило на невиконання протягом багатьох років.
Сумерки м’яко опускалися на місто. Арда кинув погляд на простору кільце, де сиділи вісім викрадених за день предметів. Ввечері було легше, коли натовп переховував рухи і втрачав пильність. Але Дегран суворо стежив за графіком - залишатись на одному місці довше семи-восьми годин було небезпечно, пора була відходь. Арда пробирався через вулиці Кавата, поступово відбираючись від ділового центру.
Оглянувшись, він подивився на вогні Кавата, усвідомлюючи, що у своєму повсякденному житті, будучи бездарним простолюдином без єдиного зв'язку, ніколи не отримав би честі навіть піти на ці мости. Земля Свитання була даремною, бо відсутність магічного таланту підкреслювало людську необачність. Але сила бога повернула надію — недосяжні колись цілі тепер здавалися непридатними.
Арда згорнув у тихий квартал простолюдинів. Там торгували в’яло: бідняки рвали від світанку до заходу сонця, рахуючи кожен копійок. Тільки раз на місяць, в рідкісний вихідний, вони заходили сюди заради дешевої випивки і їжі. Сьогодні вулиця була майже спустошена, місцевий статус відлякував святкуванням.
Арда штовхнув важкі двері бару « Древесний корінь». У півмракі сиділи п’ятеро постійних, ліниво цукерків; коли він з'явився, вони навіть не бігли. Пройшовши зал, Арда вийшов на задній двір.
Там чоловік згорбившись, 40 - річний підстригав садові ножиці декоративними кущами.
« Пане Дуґрен, — сказав Арда, викладаючи обручки у кошик.
Переможець не обернувся, продовжуючи монотонну роботу. Арда завмер в очікуванні. Лише через десять хвилин чоловік, закінчуючи з наступною гілками, відклав інструмент і повільно повернувся.
— М-м, непогано. Божественність цінуватиме твій внесок.
« Служити божеству — моя велика честь, — смиренно схилив голову Арда.
Дуґрен підійшов ближче, перехопив його ліву руку і почав уважно вивчати вени під шкірою.
- Якісь незвичайні відчуття останнім часом?
Арда на мить замислився, прислухаючись до себе.
- Тільки рідкісні болі, пане. Більше нічого.
Переміг задоволений кивнув.
- Твоє тіло ще не адаптувалося до сили бога. Тренуйся наполегливіше - скоро все пройде.
Арда і сам розумів, що його слабка оболонка конче потребувала тяжкого тренування й духовної практики, щоб втиснути силу дарування. Переможець вивихав зі свого каблучка веселий мішок золота.
— Твоя доля. Якщо буде не хапати, звертайся. Служу богу, ти ніколи не дізнаєшся потреби.
- Дякую, пане Дауґрен! — Просяяв Арда, охоче приймаючи плату.
Золото в мішечку вистачило б надовго. Арда розумів, що його товар набагато вищий, але без надійних каналів він ризикував у будь - яку хвилину задовольнити в лапи міської сторожі. Віддавати все Дграну було вигідно: це забезпечувало і притік коштів для поклоніння, і особисту безпеку. Ідеальний симбіоз.
- Повертайся і продовжуй. Божество спостерігає за кожним твоїм кроком, - відрізав Дгран.
Арда низько вклонився і поспішив видалитися.
Як тільки він зник за воротами, Даґун згорнув коштовності зі свого кошика і попрямував у підземні підземелля.
За масивними залізними дверима він викладав жертву на підлогу і за тиждень накопичувався великий натовп. Зклавши руки в молитовному жесті і смажаючи повіки, Дегран прошепотів:
— Велике божество, прийми ці дари для своїх вірних слуг.
У підземеллі пронеслася дивна, ледь уловлена вібрація. З повітря вирвався алий язик полум’я, згорнувся петлею, поглинув купу артефактів і безслідно зник. Перемагав щільно запер двері і повернувся на подвір’я.
Генрі спостерігав за сценою з надійного сховку. Слова Деграна стали підтвердженням його здогадок: він передавав жертву злому богу з Плану Бездні, а той розподіляв її серед інших послідовників культу.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu