У пасивному стані вони були практично невидимими для несвященого ока. За зачиненими стелями царювала тиша; в околиці не було чути ні людських голосів, ані грюкання пташиних крил - все навколо застигло у якійсь протиприродній, що дає спокій.
Генрі підійшов до нього і постукав. По сусідству рознісся глухий, жахливий металевий гул. Він завмер у очікуванні, але відповіді довго не було. Коли в голові вже почали риватися сумніви, на гладкій поверхні воріт почав повільно проступати людський силует. Коли Генрі побачив, що фігура рухалася прямо в металеву темну воду.
— Хто ти? — Донісся приглушений голос, що належав молодій жінці.
Розличити риси обличчя чи деталі одягу було неможливо — лише сидеричний контур, який плавав у чорній сталі, наче примарна риба.
— Генри Мелин. У мене зарезервований візит до секретного сховища на сьогоднішній номер, — я сказав йому кровним голосом.
Процедура доступу була невмолитим: офіційні члени Серандійра використовували для бронювання магічних талісманів, а можливість резервації відкривалася лише після того, як накопичили три сотні історичних очок вкладу.
— Почекай, я мушу зв'язатися зі списами, — почув мелодійний голос. Контур миттєво занурився вглиб металу, зникаючи з виду.
Через хвилину фігура виявилася знову:
- Все вірно, заходь. Але пам’ятай, що ти повинен залишити територію до заходу сонця.
Важкі стулки почали повільно розходитися з утробним, щипаючим скрегітом. Стояло Генрі переступати поріг, як ворота за його спиною зачинилися самі собою. Окинувшись, він на мить зафіксував, як темний силует знову ковзнув по металевій поверхні. Було незрозуміло, ким або чим була ця істота, яка буквально обиджує всередині воріт.
Залишивши загадку воріт позаду, Генрі повернувся до замку — квадратного монолитного будинку з відкритим вхідом. До нього входила акуратна доріжка з жовтих кам’яних плит, які містили математичну точність. Як тільки його підошви торкнулися першого каменя, тишу прорізав дивний звук.
— О-о- о... - Він голосно кричав прямо з-під ніг.
Генрі опустив погляд, що плита під його вагою буквально стонула. У пам’яті швидко випливли рядки стародавніх манускриптів — « Кричачі плити». Продовжуючи свою дорогу, він мимовільно прислухався до їхніх сумних мурів, що супроводжували кожен крок. Той, хто проектував цю дорогу, безперечно, мав особливе почуття гумору.
Біля входу до замку Генрі зазначив дивну деталь: тут не було ані дверей, ні решіток — нічого дивного. Здавалося дивним, що в розпалі дня місце, яке було повністю вкрите цінностями, залишається абсолютно беззахисним. Всередині відкрився просторий зал з розстеленим алим килимом і рядами суворих сидіннях по боках. Інтер'єр більше нагадував офіційний актовий зал, ніж скарбницю. Дорога вперед перемагала глухий мур.
Генрі уважно дослідив приміщення і не знайшов інших проходів. Підійшовши до вікна, він завмер у замішанні: за склом, наскільки вистачало очей, розстелялася безкрає розбурхане море. Вид був таким, ніби замок стояв на вершині самотньої скелі посеред океану. Він озирнувся на вхід - там все ще виднілася доріжка з жовтих плит. Пейзажі не співпадали. Вікна не відчинялося, оскільки лише тоненькі струмені повітря просочувалися через вузькі щілини і зупиняли сумніви щодо реальності морського пейзажа.
Генрі дійшов логічного висновку, що море — це лише дивовижна ілюзія. Земля сягала в самому серці континенту, і до найближчого узбережжя були сотні миль шляху.
- Захоплююче видовище, не нахочеш? — Раптом почувся той самий дев’ятий голос, що чув біля воріт.
Генрі швидко розгорнувся, миттєво переходячи в стан бойової готовності. Перед ним стояла молода особина в легкій сукні з квітковим принтом. Вона тримала в руках плетений кошик, наповнений квітами. Чіп не видав жодного попередження - він зовсім не зафіксувати її наближення.
- Можеш звати мене Аліса. Я одна з тих, хто доглядає за цим сховищем. Ти ж тут вперше, вірно? — запитала вона, злегка покатуючи кошиком.
Серед пелюсток біліли свіжі маргаритки, які виглядали так, ніби їх зірвали лише пару хвилин тому. Генрі точно знав, що такі квіти не росли в околицях сховища.
- Доброго дня, міс Аліса. Так, ви праві, це мій перший візит, — відповів він, намагаючись зберегти зовнішній спокій.
Його внутрішні сенсори як і раніше мовчали, не в змозі визначити рівень сили Аліси або навіть її різновиду приналежності. У таких ситуаціях його аналітичний розум підводив одну правильну тактику: уникати будь - якого конфлікту і дотримуватися абсолютної чесності.
Аліса зрозуміло посміхнулась, побачивши його схибленість:
- Не варто так напружуватися, я не заподію тобі шкоди. Я давно не приймала новачків, а теперішнє покоління таке... Чарівне. Діставай свій магічний талісман і відкривайте розділи вкладу.
Генрі не до кінця розумів, чому Аліса сказала йому відкрити талісман, але слухняно вийняв артефакт і звичайний жест активував інтерфейс очок вкладу.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu