Уся група попрямувала до масивного збуду в західній частині маєтку. Бланк наказав принести зв’язок ключів і особисто відпер важкі двері. У звичайний час сюди замовили доступ стороннім людям, але статус Генрі як посланця Серандіра змушував до повного кооперації.
Усередині царів організований хаос: полиці ломилися від товарів і підношень.
Генрі ковзнув поглядом по стелажах, фіксуючи наявність рідкісних лікарських рослин, які в звичайному світі цінувалися на вагу золота, а тут пилюка серед прочісників качарі. Це безмовне свідчення величезного багатства клана лише підкреслювало масштаб їхнього впливу.
— В якому секторі зберігаються підношення з свята пані Аміші? — запитав Генрі, не обертаючись.
Розміри склада були грандіозні, і пошуки навмання погрожували розтягнутися до глибокої ночі. Бланк замився.
- Я боюся, що я не знаю точного розташування. Я викликаю відповідального комора.
Будучи управителем величезного маєтку, Бланк курив глобальні питання без найменших деталей складного обліку. Невдовзі до залу увійшов чоловік у простий одяг.
— Пане управитель, юна пані, я до ваших послуг.
Бланк суворо подивився на вождю.
— Мюз, дай нам місце, де лежать старі подарунки юної пані.
М’юза на мить промайнула дивна іскра, яку тільки - но вловила. Цей мікроскопічний нюанс не зникав лише від пильного ока Генрі. Зробивши вигляд, що згадує М’юз вказав рукою в бік північно-східного крила.
- Мабуть, там.
— Веди нас, — лаконічно заявив Бланк.
— Як накажете, — кивнув М’юз і рушив вглиб рядів.
Процесія пішла за ним. Вираз обличчя Генрі став підкреслений зосередженим, він не зводив очей зі спини провідника, аналізуючи його рухи.
- Це ті самі речі? — запитав Генрі, коли вони зупинилися перед величною горою коробок, зробленими пірамідами.
« Саме так, пане », — відповів М’юз.
Слуга не знав імені гостя, а розумів те, що Бланк і Аміша ставилися до нього з повагою. Коробки різного калібру громіздали один на одному, ховаючи у своїх недрах шукану слимака.
Більшість підношень, як видно з упаковки, коштували баснослових грошей — сам шовк і папір, в які вони були обгорнені, вистоюючи холодну розкіш.
Однак усі ці скарби не торкалися людських рук.
Після того як Аміша отримала ще одну партію дарів, вона просто наказала скласти їх тут і згодом перетворилася на забутий склад.
Вона ніколи не привертала уваги до таких речей, оскільки більшість з них надсилали люди, які нічого не зв’язували, крім формальних обов'язків.
Подарунки від справжніх друзів Аміша завжди розпаковувала особисто, знайшовши для них місце у своїх спокоях.
А ці цвіркуни, які недбало нападали в кут комори, були лише сухим діловою етикеткою, яку вона зневажала за вульгарність і мирську суєту. У них не було ані краплі щирої прихильності.
І хоча вміст тюків було об'єктивно цінним - як-ник, це були підношення на день народження пані Морі, — поки вона тримала мовчання, ніхто не смів доторкнутися до них.
Так вони і пилилися, поки сама володіла остаточно не викреслила їх з пам'яті.
— Аміша, ти хоч би уявляєш собі місце в цій різьбі? — Він запитав Генрі, не харчуючись, але з особливими сподіваннями.
Дівчина розгубилась і подивилася на хаотичну купу коробок та речей.
— Я... Я не знаю.
Генрі ледь помітно посміхнувся. Оскільки Аміша була спантеличеною, то не варто було сподіватися допомоги від Бланка чи М’юза. Доведеться шукати самому. Він не бачив особливо практичної потреби в цій дрібничці, але правила гри і світські формальності вимагали від нього до кінця.
Пані Аміша, ви не будете заперечувати, якщо я уживаю магічне сприйняття для пришвидшення пошуку? — Поцікавився він, коли ввічливо обернувся до неї.
Хоч би якими забутими були подарунки, вони залишалися особистою власністю.
- Звичайно, можеш поступатися. Якщо хочеш, то можеш навіть забрати їх собі. Без сумніву Аміша відповіла.
Генрі дозволив собі стати легкою посмішкою.
— Забирати - це не дуже важливо, мені достатньо просто перевірити вміст. Раз ви не проти, я починаю.
Його мана почала рухатися, і по душному проході кладу відносився невидима око, але відчутною шкірою хвиля магічної енергії. У ментальній проекції Генрі безладна купа знайшла чіткість і структуру: він бачив тонку роботу майстрів, які створили ганчіркові ляльки, блиск самоцвітів у намистах, химерні вигини рідкісних морських коралів...
Розмаїття підношувань вразило, що тут жили як дорогі артефакти, так і дикі, але малозначні сувеніри. Благородники, очевидно, лізли геть зі шкіри, щоб догодити Спадкоємці, але Аміша навіть не вміла дивитися на них.
Після ретельного просканирування кожен дюйм Генрі не виявив і сліду різьбленої фігурки. Він передбачив це, але вирішив не вимовляти своїх здогадок наперед.
Нахмурившись, він обернувся до присутніх.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu