Тут жили заможні мещани і ті, чиє існування було в ліпшому випадку скромним. Це було місце, де бився пульс справжнього міського життя з аристократичним носком.
Генрі почав збирати інформацію, щоб зосередитися на полюванні про пекло бездонних.
Але форум « Таверна» виявився практично безполезенно: інформація носили крайній характер, і жоден з користувачів не мав методики виявлення прихованих загроз.
Він марно намагався вирахувати зони з підвищеною активністю культу, але ніякої вловленості не було.
Інциденти вибухали хаотично: у смердючих нетрях, добропорядних простолюдинів і навіть за високими мурами багатих особняків.
У цьому крилася гірка іронія людської природи. А втім, коли злий бог Плану Бездні простягнув руку з обіцянкою про сповнення цих обіцянок, лише одиниці могли протистояти спокусі.
У своїй слабкості люди були надзвичайно рівні — кожен міг у мить перетворитися на маріонетку темних сил.
Не виявивши логічної системи, Генрі обрав тактику ізмора. Часу у нього було достатньо, і він настроївся на методічний, « вовровий» обхід міста, рухаючись від східних околиці до західних. Він цілий день був на ногах, відмовляючись від екіпажу.
Він неквапно йшов вулицею Утун, його погляд ковзав по обличчю перехожих, поки чіп у фоновому режимі сканував натовп. Достатньо було просто зближення, щоб вловити характерний «фон».
Однак за кілька днів пошуки не принесли жодного плоду. Можливо, зараза ще не встигла широко поширюватися принаймні в південно-східних районах міста.
Генрі не входив у приватні доми, обмежуючи увагу вулиць та громадських закладів. Звичайно, завдяки такому підходу частина сектантів могла вислизнути з його уваги, але було неможливо опрацювати кожен закоулок мегаполісу самотужки.
— Таверна Утун... — Негомко прочитав він вивіску і, вирішивши зробити перепочинок, штовхнув важкі двері.
У ранковий час заведення пустошеве. П’яниці ще не виправилися від вчорашньих впливів, а трудовий люд вже розійшовся по справах. Генрі вибрав столик біля вікна і замовив чашку легкої олійної пива. На його легкому жаль, тут не подавалися « Вогнетривого дракона » - після дегустації цього напою у нього залишилися дуже приємні спогади.
У залі панувала тиша, яка руйнувала лише рідкісні позички. Офіціантів було лише двоє. Той, що приніс замовлення, виглядав дуже виснаженим: глибокі темні круги під очима і затяжні зяви видавали в ньому людину, яка відробила нічну зміну без сну.
Коли він поклав чашку на стіл, то пішов до стійки і несподівано впав у важку дрюху.
Генрі зробив ковток, прислухаючись до смакових відчуттів, і знову почав вивчати атмосферу.
Зал був чистий, а за вікном тягнулася звичайна міська марнота. Допивши пиво, він уже збирався покинути заклад. Якщо й наступні дні будуть такими ж безплідними, стратегію доведеться повністю змінити — він не міг дозволити собі марнування часу на сліпе полювання.
У цей момент в таверну увійшов жебрак, чиї лахміття ледве трималися на тілі. Той побоювався, що він озирнувся з боків і майже відразу зафіксував погляд на Генрі.
Він помітив, що ці місця були частиною ландшафту, і їх рідко переслідували в заходах.
Переконаючись, що один офіцер спить і другий зник у недрах кухні, жебраком ніби тінь прослизнув до столика Генрі. Система відразу видала результат сканування: « Пробічна людина, аномалії відсутні».
Незважаючи на вердикт чіпа, Генрі непомітно напружився, готуючись до будь-якого розвитку подій. Блискавка була його другою натурою: найменший рух з боку незнайомця — і він розриває своє життя, перш ніж усвідомлює свою помилку. Проте зовні Генрі залишався уособленням спокою, лише холодний погляд стежив за кожним жестом.
У елітних закладах таких гостей викидали палицями, але тут у півсонній ранковій таверні ніхто не пильнував.
Бідність була чоловіком 50 років, неохайною бородою і задулистим животом.
Його блідість і важкий подих видавали застарілу хворобу. Подивившись на Генрі дивним, закрученим поглядом, він мовчки запустив руку за пазуху і витяг звідти брудний матерчатий цвіркун.
Він розгорнув тканину, яка є світом майстерно вирізьбленою дерев’яною фігуркою: зміїна голова на людському тілі. Поклавши цей дивний предмет перед Генрі, чоловік кивнув з ледь помітною, болісною посмішкою і поспішно розгорнувся до виходу.
— Эй! Ти що тут забув? Провалюй, поки цілий! — З кухні вискочив другий офіціант з підносом в руках.
Він підносився до прилавок і, вихопивши важку табуретку, кинувся з злодієм. Вбогий, відчувши неправильне, додав ходу і куля вилетів за двері, ховаючись у натовпі.
Усупереч своєму великому животі жебрак упав з місця, де був чудовий приріст. Офіціант, переконавши обурення, підхопив важку табуретку і кинувся у погоню, всипаючи брудну фігуру.
Через кілька хвилин він повернувся, і йому дуже важко дихати. Покинувши табурет на місце, офіціант з винуватим видом підійшов до Генрі і низько вклонився, висловлюючи глибоку пошану й жаль.
— Пане, прошу смиренно пробачити мою помилку. Я лише на мить відволікся, а ця нечистота вже прослизнула в зал, — виправдовувався він, зашукуючи очима магу. — Сподіваюся, цей прохідимець не встиг зіпсувати вам апетит?
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu