У Гільдії майстерів Формацій більшість претендентів « відсічалося » на стадії креслень, не встиг зіпсувати дорогі заготовки. Ті ж, хто допускався до збирання, зазвичай вже мали достатньо майстерності.
З лекарями ситуація змінилася: майже кожен чарівник у тій чи іншій мірі балувався алхімією. Гільдія постійно встромлялася у натовп дилетантів, які хотіли « випробувати успіх » - коли вони зазнали невдачі, а успіхи заповнив їм миттєвий соціальний ліфт. Але, не маючи твердих навичок, ці горла-алхіміки лише безглуздо перекладали цінні інгредієнти, що і змусило підручник ввести загородливі митниці.
У ранні роки Гільдія Лекарей реєстраційний внесок у кваліфіковані випробування не стягувався.
На порозі цієї організації збиралися чарівники, які хотіли випробувати фортуну без зайвих витрат.
Але благородний жест обернувся катастрофою: відсоток успішних здачі виявився незначним, тоді як цінні інгредієнти для зеленого першого рангу перекладалися без рахунку.
За порадою гільдії, щоб припинити марнотратство ресурсів, було впроваджено суворе правило — обов’язкова заставка при реєстрації. У випадку тріумфу гроші поверталися до останнього каменя, але при невдачі сума втримувалася для покриття збитків.
Після цього кількість дилетантів швидко вичерпалася. Тепер у зали випробувань входили лише ті, хто був переконаний у своїх силах майстра і мав великий багаж знань.
Багато з них, погубивши фіаско два або три рази, зрештою добилися свого.
Такі маги вже мали міцну теоретичну базу за рецептами першої ранги, часто їм просто не вело з рідкісним складником або підводила концентрацію у вирішальний момент.
Якщо жереб вибирав знайомий склад, а рука не тремтіла, успіх був практично гарантований.
Генрі ретельно дослідив питання: стандартний набір складників для зілля першого рангу обходився приблизно в тисячу магічних каменів.
Проте розкинувши ціни, вони були надзвичайно великими і безпосередньо залежали від примхливості ринку та рідкої кількості його складників.
Деякі субстанції виготовлялися в малих об’ємах, що неминуче звинуватило вартість сировини і результатового еліксиру. Проте формально всі вони залишалися в рамках початкового рангу.
Під час перебування у великій бібліотеці Срібного Місякового міста Генрі систематично завантажував на пам’ять глибокої Сіневи масиви даних, в тому числі основні трактати з алхімії.
Список доступних йому рецептів першого рангу розширився на більш ніж шістдесят позицій, хоча до цього моменту він на практиці навчився тільки вираховані одиниці.
Кожен з них не міг бути досвідченим, лише купівля рідкісних рослин і мінералів могла б забрати весь свій час та все.
Генрі вибрав раціональний шлях: проаналізувати всі записи, зафіксовані чіпом, вибудувати детальні алгоритми приготування і запустити каскад розумних симуляції.
Для реального екзамену він планував вибрати склад простіше.
З аналічною підтримкою глибокої Сіневи та надзвичайно обережності ризик зводився до мінімуму.
Найгірше, що могло статися, — це втрата сотень каменів і після цього можна було б просто спробувати другу спробу.
Генрі був вражений тим, наскільки складною є робота з новими формулами. Зелень першого рангу вимагав хірургічної точності: найменше відхилення в температурі або порушення порядку змішування миттєво перетворювало цінну суміш у непридатну для життя шланга.
Протягом трьох днів він безкорисливо штудував базу даних, перевіряючи кожну дрібницю, і лише після цього попрямував до штаб-квартира гільдії.
Масивна будівля розташована в південно-східному кварталі Срібного Місякового міста, всього у парі вулиць від Гільдії Малярів.
Біля воріт лікарів панувала жвавість: людський потік тут був куди щільнішим, ніж у сусідів-архітекторів заклинань. А втім, попит на еліксири був колосальним. Якщо захисні формування тривали один раз, то зелень використовували щодня і у величезних кількостях. Ліки теж мали значно більше шансів, що це створило б ефект вічного мурашника.
На вході в нього була емблема гільдії: гострокінцевий капелюх чарівника і кололодонна колба — символи, зрозумілі кожному обивачеві.
У головному залі стояв безперервний гул. Магі та найманці оформляли завдання, забирала готові замовлення і постійно просовували випробування. Генрі швидко зорієнтувався в просторі, відшукував у кутку стійку реєстрацію і прилаштовувався в хвіст черги.
Бюрократична процедура майже не відрізнялася від того, що він проходив раніше: анкета, внесок, очікування виклику. Цього разу лише годину очікування. У Гільдії течій, через невелику кількість претендентів, такі як майстер Ісраелья доводилось викликати окремо. Тут процес був поставлений на потік. Через шістьдесят хвилин Генрі переступив поріг лабораторії, яка була відведена для екзамену.
Коли він опинився всередині, то мимовільно замер. Перед ним стояв знайомий чоловік середнього віку на ім’я Барон.
— Генри? — Барон кинув брови, не очікуючи побачити хлопця. - Ти вирішив спробувати щастя тут?
« Я не очікував зустріти вас як екзаменатора, пане Барон », — ввічливо відповів Генрі.
У пам'яті відразу спалахнула сцена додавання магічного талісмана Барона до списку контактів.
Тоді Генрі мірошком бачив піктограму Гільдії Лекара в його профілі, але не надав цьому значення.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu