Северус усміхнувся цією думкою, але відразу одержив себе і повернув обличчя строгий вираз. Він не хотів, щоб учень розглядав його лагідність як привід для недбалості. Коул був молодий, і йому все ще бракувало особливої шкіри, яка народжується в смертельних сутичках. Стародавні руїни - це не навчальний полігон, тут розслабленість стояла життя. Северус простягнув листа, і його голос зазвучав підкреслено важко:
- Прочитай.
Коул прийняв папір і, швидко побіжно переглядаючи рядки, вів у суть донесення. Закінчивши, він підняв голову і запитав:
— Як вчитель дивиться на першопричину цих подій?
— Мої дослідження вказують на те, що там продемонстрували руїни.
Коул на мить замислився, аналізуючи ситуацію.
— Вчитель покликав мене піти туди й провести особисту перевірку?
Северус повільно кивнув, підтверджуючи догадку:
- Саме так. Твій поточний рівень достатньо, щоб дослідити їх без видимої праці. Мої побоювання викликають лише твій малий досвід зіткнення з невідомим: у критичній ситуації ти можеш опинитися в вразливому становищі.
— Учителю, прошу вас, відкиньте тривогу. Чи ж не було б мені потрібне таке випробування, щоб набути цього досвіду? — Коул впевнено посміхнувся, демонструючи готовність до дії.
Северус, в душі якого все ще копалася тінь сумніву, додав:
— Нехай так. Але з самого від’їзду будь дуже обережним.
- Я вже не та дитина, яку ви колись взяли під опіку, вчитель. З силою заклинача середнього рангу... Навіть якщо мені не вдасться підкорити ці руїни, невже ви думаєте, що я не зможу з них вийти? — Відказував Коул з цілковитою впевненістю у голосі.
Северус охоче погодився з аргументами учня, що він має таку силу і завжди збереже право на відступ. Існувало не так багато місць на землі, здібних стати пасткою для майстра його рівня.
Северус спостерігав за юнаком, який дихав непохитною упевненістю і в глибині душі мимовільно посміхнувся.
Коул справді подорослішав.
На світанку життя легко забути про швидкий біг часу, але цей вчорашній хлопчина раптом перетворився на самостійного чоловіка, чий погляд став прямим і твердим.
Орлиний птах нарешті набув сили, перетворившись на пташат і втратив турботу про нього.
« Готуйся якомога обережніше і будьте дуже обережними, — сказав Северус. — Несподівано відчувши на собі тягар років свого життя.
Коул відповів йому відкритою, сонячною посмішкою, в якій не було жодного сумніву.
— Мм, я ухожу, учитель.
Северус тільки коротко кивнув, додавши з напускною строгістю:
— Повернешся, я підберу тобі відповідну партію і залагоджу шлюб.
Обличчя Коула спотворила гіркий сміх, і він поспішив сховатися з очей старого. Він ніколи не хотів мати родинних зв’язків у такому ранньому віці, а це прищепило йому справжній смак до незалежності. Шлюб у його розумінні був клітиною, яка позбавляє людину найціннішого — права на власний шлях.
Северус же продовжував думати, дивлячись йому слідом. Для встановлення архімага одного таланту було недостатньо, необхідно великої опори та колосальних ресурсів.
У Королівстві Ноен просто не було умов, які б могли зростити мага такого калібру. Угода з ельфами - єдина стратегія, яку плекав вчитель.
Саме ельфи фактично правили світом, і з їхньою підтримкою життєвий шлях Коула став би гладким, а здобуття архімага перетворювався б лише на час.
Проте, найзапекліше зневага учня до самої ідеї шлюбу розстроїла Северуса. Старик важко зітхнув:
— Эх, не варто пороть гарячку. Він ще зовсім молодий, підемо потихеньку.
У таких справах поспіх був смертоносний. Зовнішній, поривчастий Коул навряд чи міг придивитися до пихатих довгожителів. Ось коли він знудить і досягне рангу магістра, його цінність в їх очах неминуче зросте.
Северус не сумнівався в здатності учня, а лише переконати його піти на такий крок. У союзі з ельфами людина завжди була підлеглою і нижчою, а гордість Коула стала нездоланною перешкодою. Ельфи, расові аристократи, рідко коли отримували смертну увагу. Тільки правдивий фенікс, як Коул, мав примарний шанс на таке народження.
Юнак не усвідомлював справжньої вартості магічних ресурсів; його шлях до цього часу був надто легким.
Северус таємно сподівався, що його зустрінуть перші серйозні невдачі. Люди, які не знають гіркоти поразок, відчувають нестерпний біль.
...
Через місяць Генрі нарешті отримав довгоочікувану передишку. Після того як група шукачів пригод була викоренена в районі Гребта Лім, у цих землях вже не було оголошень. Двадцять сьома база виправила патрулювання, але горизонт залишався чистим — щоденні вилазки перетворилися на порожні рутини.
Генрі не був незадоволений тим, що такі безтурботні дні були ідеальними для нього. П’ять місяців служби залишилися позаду, попереду травня було ще сім.
Тоді, повернувшись у План Волшебників, він остаточно закріпить статус постійного жителя Землі Свитання. Поки ми повинні були вичавити з цієї перепочинки максимум, присвячуючи вільний час відновлюванню сил і самовдосконалення.
У той час Генрі методично поглиблював свою духовність. Суровий бит прифронтової бази не створював перешкод, для нього це була лише зміна декорацій для звичайних занять.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu