Час, відведений на реєстрацію і прибуття учасників з найвіддаленіших куточків світу, наближався до кінця.
Правила Академії були суворою лаконікою: походження мага не мало значення, але будь-яке запізнення тракту було добровільним відмовою від участі.
Під час подорожі Генрі почав систематизувати крихти інформації про План Ельфів, отримані від Шатії. Він знав, що випробування у Землях Свитання — це не просто формальний набір рекрутів.
Карета плавно сповільнилась і зупинилася, коли до слуху Генрі дійшов натовп. Коли він ступив на підніжку, то опинився перед лицем колосальної площі з вимощеною плитами сліпучо білого каменю.
Сотні екіпажів заповнювали простір, кожен з яких подолав сотні миль заради примарного шансу на успіх.
Представники Академії Августа, які були розкидані по цілому світі з білими та золотими вставками, сяяли на сонці.
Хоча ці хмари були дуже різними, загальна гамма - квітка залишалася незмінною і наголосила єдність організації.
— Генри!
Знайомий голос змусив його піти. На фоні суворого академічного зводу він махав лайкою злотоголова дівчина. Генрі відразу впізнав Ліліан, і він повідомив її про своє прибуття. Вона зголосилася стати їхнім провідником.
Роки розлуки наклали на її вигляд відбиток: дівка кутова кутатість змінилася м'якістю ліній, фігура округли, а з погляду зникла давня дитяча наївність.
Маленька красуня, яку він пам'ятав, перетворилася на дійсно сліпу жінку.
Генрі усміхнувся, скорочуючи дистанцію:
- Давно не бачилися, Ліліан.
Вона відповіла йому теплою посмішкою, в якій промайнула тінь ностальгічної суму:
— Занадто давно. що ти так швидко досягнеш рангу офіційного чарівника. Ваші успіхи справді вражають.
Незважаючи на гостинність, затяжна розлука все - таки зародила в мені легке почуття відчуженості. Ліліан перевела погляд на супутнього і ввічливо схилила голову:
- Пане Брик? Адміністрація призначила мені зустріти делегацію клану Черч і проводити вас до місця реєстрації.
Брек з гідністю кивнув у відповідь:
- Дякую за співпрацю, міс Ліліан.
- Прошу за мною.
Вона попрямувала до східних воріт — циклопічних кам’яних арок, які розкинули край площі.
— Генрі під час випробувань не обертаючись, впівголоса вимовила Ліліан. — Вчитель згадував, що цього разу небезпека буде цілком реальною і що не всім вдасться пройти через неї.
Генрі зосередився на кивні, приймаючи попередження:
— Я розумію. Для того щоб потрапити на Землю, треба ризикнути багатьма.
Сама Ліліан не брала участі в загальній відбірі: її статус дозволяв проникнути на Землі Свитання по внутрішніх каналах Академії. Вони минули ворота і побачили довгі ряди столи, за якими сиділи маги в парадних робах. Перед ними зміщались черги шукачів, які терпеливо чекають можливості заповнити формули.
— Пане Брек, тут ви маєте зареєструвати ваше прибуття від обличчя клану, — пояснила Ліліан, вказуючи на потрібний сектор.
Брек мовчки пішов до звільненого столу, взяв щільний аркуш бланку і почав методично вписувати дані.
— Чи багато претендентів подали заявки? — Поцікавився Генрі, спостерігаючи за натовпом.
Ліліан невизначено хитнула головою:
— Точних цифр ніхто не назве, але ходять чутки про три або чотири сотні.
Для офіційних чарівників це було грандіозне число. Кожен з присутніх був кольором магічних організацій або кланів безплідних Земель, які мали вплив на їхні фракції.
- Схоже, відсів буде жорсткий. Навряд чи Земля Свитання сприймуть кожного з нас. Генрі роздумував над тим, наскільки швидко він конкурує.
Ліліан підтвердила його догадку коротким кивком:
— Випробування будуть важкими, але в межах розумного. Земля Свитання відчуває сильний голод і щиро шукає тих, хто є майбутнім. Для таких, як ми, вихідців з Безплідних Земель це, мабуть, єдиний шанс на підвищення.
Генрі вже аналізував її слова раніше. Джерела Ліліан заслуговують довір’я, бо в цьому великому наборі не було прихованого підвоху. Землі Свитання дійсно потребували притоки « свіжої крові».
Невдовзі Брэк закінчив з формальністю, передав документ магистри і повернувся до групи.
— Пане Брек, тепер я проводжу вас у житловій частині міста, — оголосила Ліліан.
Район, призначений для гостей, став тихим і затишним місцем. Непобудовані будівлі потонули в зеленій дерев’яній землі, а заселення було мінімальним — всього кілька чоловік на дім. Ліліан вручила Бреку зв'язку ключів.
- Я спеціально підібрала цей котедж, тут вам ніхто не завадить відновити сили. Пане Брек, якщо формальністю покінчено, я б хотіла показати Генрі околиці.
Брек розумівше посміхнувся:
— Ступайте, не буду заважати молодим.
Він змовникки підмигнув Генрі. Той тільки безпорадно посміхнувся у відповідь на цю безлісну провокацію і пішов за Ліліан по мощеній доріжці.
що я тобі подарував? Чому я не бачу його на тобі? — Він лагідно запитав Генрі, коли вони залишились самі.
Ліліан плавно підняла руку, і в її долоні, наче з повітря, зіткнулась витончена дерев'яна шкатулка. Коли вона відкинула кришку, то побачила півмарка — серце Океану.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu