У тиші гори почувся голос — вкрадений, знайомий і тому ще зловісніший:
- Ти вижив? Яка прикрість. Я хотів розчавити тебе відразу, щоб потім без зайвих метушні зайнятися катуванням твоєї душі.
Просто в повітрі, наче з туману, проявився вершник на крилатому Фестралі. Чоловік у глибокому чорній мантії, чиї каштанове волосся та вбране веснянками обличчя надали йому оманливого вигляду і притиснуто м’якою майже ніжною усмішкою.
— Марко... - Процідив Генрі крізь зуби.
Пам’ять про те, що сталося з Мелісею, коли він ще не пішов на магію, підкинула ясну сцену і спостерігав за тим, як цей чоловік був одним недбалим прокляттям. Тоді Генрі був для нього не більш ніж пилюкою, мурашкою під чоботом. Марко, мабуть, так і не пам’ятав того випадкового свідка через його байдужість в очах. Пройшли роки, але статус-кво не змінився: Генрі став сильнішим, а в очах офіційного мага він все ще залишався лише цікавим комахами.
- Смерть Луена на твоєму сумлінні, чи не так? — Марко, залагоджено вимовив, погладячи привід.
— Луэн? Той учень третього рівня, якого прикінчив Шівол? — Генрі намагався виграти час, зважуючи шанси на втечу.
- Саме він. Я не знаю, що ти використовував за брудну душу, але його душа буквально випарувалася з цього світу. Мені коштувало величезних робіт вичепити її фрагменти назад. Через затримки його пам'ять перетворилася на рване лоскутне ковдру, але в цих шматочках постійно мікав твій силует. Якщо ти не рахуєш демона Шивола, то це єдине невідоме місце у рівнянні. Я навів довідки: Генрі Мелін, учень з місячного світла Лісу. Мої ворожіння вказали, що ти ховаєшся тут у складках Західного хребта.
Марко озирнувся, оглядаючись на пустелю.
- Це справжній подарунок Небесний. У твоїй Академії я б не ризикнув до тебе доторкнутися, але тут ... Тут я просто заберу твою душу і влаштую їй довгі, вишукані канікули у своїх підвалах.
Генрі зробив глибокий, повільний вдих, намагаючись втримати тремтіння у м'язах.
— Луена убил Шівол. У мене не було причин і сил тягатися з ним.
Марко коротко розсміявся, і цей звук був позбавлений всіляких веселощів.
- Я давно не вірю словам, хлопче. Я вірю лише тій правді, що прихована в глибинах природи. Фрагменти Луена можуть обманювати або помилятися, але коли я її виверну, твоя душа покаже мені всю картину.
Генрі до болю стиснув кулаки, благаючи Барті поквапитися. Примиритися з таким знавцем, як Марко, означало не лише смерть, а повне викриття.
Його тіло зберігало надто багато небезпечних артефактів. Генетичний чіп напевно зведе Марко з розуму від дослідного азартного гравця, і він почне бурчати його тіло шар за шаром.
Пам’ять про минуле життя і виняткова спадщина шестикільцевої башти зробить його вічним в'язнем. У такій ситуації звичайна смерть здавалася б найвищою милістю.
- Що за дивний щит? — Марко злегка нахмурився, розглядаючи ті, хто в повітрі іскри захисту. - Не схоже на перший рівень, але він витримав пряме потрапляння. Цікаво.
Генрі проігнорував питання. Кожен його м’яз був натягнута, як струна, погляд впився у фігуру ворога. Він знову активував Абсолютний захист і кинув швидкий погляд на внутрішній інтерфейс: мана на відмітці 24%, плюс 74 відсотки у резервній Схемі масиву.
Марко на мить замислився, але не знайшовши логічного пояснення аномальній міцності щита учня, він просто знехтував плечима.
— Що ж, подивлюся твою душу - і дізнаюся всі таємниці.
З його пальців знову зірвалися джгути багрівової енергії, сплітаючись у нову Руку Крові. Коли кігтиста кінцівка вже була готова зомкнутись на його горлі, силует Генрі раптово розмився. За вісім метрів від колишньої точки на схилі лісу спалахнула осліпюча пожежа.
- Спалах? О, це стає все цікавіше! « Марко вигукнув, і в його голосі прорізалося неприкрите здивування.
Його обличчя оживилося, очі заблискували від дослідного азарту.
Ти чудовий для моїх експериментів. Був у мене один схожий примірник, вкрай веселий малий, але через мою досаду йому вдалося втекти. Думаю, ти станеш гідною заміною.
Генрі помилково зрозумів, що Марко говорить про Фейгалу.
✔ Увага. Залишився запас мани: 11%. kgm
Одна з "Спалах" поглинала жахливі 13%. Запасів вистачало від сили на три ривка. А над поляною вже налилася нова сила ще одна Рука Крові.
Генрі мчав уперед, не зводячи напруженого погляду на « Роки Крові», яка застигла в багрових небесах.
Кожне волокно його м'язів було натягнутим, наче тевіта: він завмер у очікуванні критичного моменту, щоб активувати « спалахи » і ухилитися від нищівного удару.
Марко, спостерігаючи за відчаєм хлопця, ледве помітно шевнув губами.
— Досить гучно, — кинув він з холодною байдужістю.
Маг повільно витягнув руку. Мана слухняно потекла в його жилах, слухаючись волі господаря; у повітрі спалахує зловісне світло і проступили контури руну.
Марко прошепотів.
У розпал бігу, коли спасіння здавалося можливим, прямо перед Генрі з землі різко зросла монолітна альова стіна. Він різко обернувся, але було пізно: простір навколо нього вже накрив щільний купол, відрізуючи всі шляхи до відступу.
« Зловжив тебе, жука », — каже Марко.
Генрі з силою падав на перешкоди. Стіна відреставрувалася глухим гулом і здригнулася, по її поверхні пройшла дрібний бриж, але вона встояла.
« Ти сильний, — пробурмотів Марко. Цікавість до незвичайного учня зростала з кожною секундою.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu