Наступні дні Генрі провів у стінах пометь, повністю занурившись в рутину: медитація змінила заняття, а ті — рідкісними перервами на їжу.
Коли запаси Зелья Зоряного Неба закінчились, він замкнувся в лабораторії і зварив нову порцію. Його запитання не турбували його, тому Джуді і Ед працювали злагоджено й непомітно.
Через два тижні магічний клеймо на обличчі Еда практично вицвіло, перетворившись у ледь помітну тінь. Колишній раб ловив кожне слово Генрі, виконуючи доручення з фанатичною виконавцем. Генрі не сумнівався, що він зробить це без тіні коливання безмежної вдячності.
Минуло ще півмісяця. Одного разу, коли Генрі був у стані глибокого зосередження, тишу вдома порушив обережний, але наполегливий стук у двері. Ед поспішив відкрити і побачив на порозі того наймолодшого чоловіка з Асоціації.
Чим можу допомогти? — Ед, нестямний шлях.
Уорд усміхнувся привітно, зберігаючи вежливу дистанцію.
— Добрый день. Я шукаю пана Джерранта. За його запитом отримано важливі новини.
Ед стримано кивнув.
— Будь ласка, почекайте тут. Я докладу про ваш візит.
— Дякую за співпрацю, — похвалив працівник асоціації.
Кожа на обличчі Еда остаточно розгладилась, і тепер її неможливо було впізнати вчорашньому рабині. Генрі, чий склад розуму виявив гостя ще до того, як той постукав у двері й не чекав на запрошення.
— Пане, к вас... — Спочатку був Ед, схиливши голову.
— Я чув, - дуже перебив його Генрі і звернувся до Уорда. — Є конкретика?
Уорд шанобливо вклонився.
- Саме так, пане Джеррант. За вашою справою ви зробили те, що варте уваги.
— Наскільки вони перевіряється? - Пояснював Генрі, дивлячись на співрозмовника.
Він не хотів витрачати час на пустищі, підбиті мисливцями за легким золотом. Фальшиві наводи могли відвести його за сотні миль у нікуди.
Уорд відповів з обеззброїтим переконанням:
- Можете не сумніватися, пане. Я особисто провів передварну ін’єкцію і був готовий твердитися за достовірності джерела.
Його голос звучав твердо, без тіні зачіски.
- Я можу поговорити з виконавцем? — Питал Генри.
Зрештою репутація Асоціації дорого коштувала, і така структура навряд чи стала б ризикувати своїм ім’ям заради копекової вигоди.
Уорд обережно озирнувся, наче побіжно зависаючи над вухами і знизив голос до ледь різних шепотів:
— Заказ прийняла сама господиня міста, лорд Райена - пані Ейлуш.
Генрі на мить завмер. Він навіть не дозволяв, щоб така видатна особа зацікавилась його призначенням.
Слухи про Ейлуша наздогнали його ще на тракті задовго до того, як попереду замячили шпілі Райена. Її ім’я завжди зупиняло в кожній дорожній розмові.
Вона відбувалася з стародавнього і могутнього роду: її батько, герцог Батон із королівства Доріс, міцно тримав статус одного з найвпливовіших вельмож країни.
Вісім років тому Ейлуша пов’язала свою долю з колишнім лордом Райна, який мав стати непорушним союзом двох великих будинків.
Але справа була зовсім інша: місяць після весілля пройшов, як молодий чоловік і дружина швидко поспішали та померли.
За їхніми словами, навіть легендарний Таїнічний [ранга] був безсилий перед тим, як хворий потрапив у хворобу.
За допомогою вакууму влади герцог Батон використовував усі свої величезні зв’язки та ресурси, щоб титул перейшов до його овдовілої дочки.
З того часу брази правління міста перебували в її вишуканих, але міцних руках.
Ця трагічна і загадкова історія перетворилася на улюблену байку, щоб зачаровувати тракти по всьому королівству.
Тільки в самому Райні панувала похмура тиша: будь - яке необережне слово на адресу намісника, що дійшов до стін Резіденції, каралося негайною смертю.
Тінь змови ненадійно витала над цією історією — колишній правитель, який відзначався завидним здоров’ям і силою, згорів протягом лічені дні. Деякі шепоти звинувачували загадкову отруту, інші — фатальний потяг до молодої невісти, яка нібито виснажила його життя.
Перші роки правління Ейлуші не були мирними. Вірні вассали покійного лорда зустріли чужачку в багнети, але герцог Батон діяв рішуче і жорстоко, калійної сталі випалюючи будь-які паростки опозиції.
За вісім років Ейлуш не просто втрималася на троні, але і повністю перекрила апарат управління, замінивши кожного мало-мальськи значущого чиновника особисто їй людьми.
Її вплив у Райні був нерозділеним, і здавалося вона могла зачинити небо однією долонею.
— Як людина такого масштабу могла зацікавитися моїм скромним завданням? — Генри не приховував свого замішання.
Він помітив, що людина розгубилась на обличчі і ледь помітна:
але факти вперті: лорд Ейпіль має інформацію, яку ви шукаєте. З огляду на її статус, я не можу запросити її сюди, так що вам доведеться відвідати особистий візит.
Він розвів руками, демонструючи очевидність ситуації. Генрі стримано кивнув, приймаючи нові правила гри:
— Ясно.
— Ед! В Резденцію архітектора, живо! — Команював він, повернувшись до внутрішнього подвір’я.
Ед зреагував миттєво. Через кілька хвилин коні вже були запряжені, а візка стояла наготовці. Після здійснення своєї посередницької місії Уорд поспішив відклатися і втік у провулку.
Резіденція, що розташована на північному кварталі Райена, лише офіційно назвала адміністративний будинок. Це був неприступний цитадель, бо за високими зубчастими стінами ховалися приватні правителі. Патруль із тяжкоозброєних воїнів біля воріт чітко нагадував гостям про могутню господиню.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu