Було потрібно сповільнитись у торгових рядах, як її відразу ж взяли в оберт набридливі зазивали.
— Благородний пан, погляньте на це полотно! Тончайчая робота!
— Доброго здоров'я, молодий чоловік! Чи не хотіли б ви розповісти про славетне вино з відставки Цуйфена? — Почергово питав інший.
Вони обступили екіпаж щільним кільцем, змушуючи Еда натягнути вожжі, щоб ненароком не розчавити когось з крикунів. Але коли продавці тканини й вина ще дотримувалися межі пристойності, то чоловік з неохайною фізіономією та брудним рушником навколо голови відразу перейшов до справи.
— Гей, хлопче, — проминув він, злодійо озираючись. — Є дівиці на будь-який смак, свіжий товар. Чи не хотіли б ви поглянути?
Генрі тільки сухо посміхнувся. Не отримавши звідника відповіді, він затягнув фіранку в глибині екіпажу. Побачивши, що потенційний покупець втрачає інтерес і за купра залишається лише незбагнений раб, натовп проселених швидко розвіявся на більш перспективні цілі.
Біля воріт повозка завмерла. Генрі зістрибнув на тротуар і пред’явив документи Вартовій башті. Солдати, які звикли до великого потоку людей, діяли чітко: швидка перевірка печаток і шлях всередину були відкриті.
Опинившись за мурами Райена, Генрі першим помітив масштабність будівництва — головні вулиці були настільки широкими, що на них могли вільно розминутися три возки. Першим пунктом програми був пошук житла. Він збирався зняти дві кімнати в готелі,
Однак Ед виявив несподівану впертість. Раб навідріз відмовився від м’якого ліжка, заявивши, що залишиться ночувати в возі через страх перед можливою крадіжкою. Генрі розумів, що справа не в пильності, а у глибоко вкоріненому почутті неповноцінності.
Не бажаючи ламати місцеві основи і привертати надмірну увагу до свого персона, він дозволив старому поступитися по-своєму.
У загальній залі Генрі побачив чоловіка, який був підсмажений живим поглядом. Він розплився в привітній усмішка:
- Хочете відідати, пане гість? Тільки скажіть слово - найкращі страви доставлять прямо до вас у покої.
— Приготуйте дві страви на ваш смак і піддавайте в кімнату. Він наказав мені: « Вирішіть, щоб мій раб у дворі теж їв ».
Трактирщик понятиво кивнув і відразу ж переадресував замовлення розторопного слуги:
- Зробимо краще. Обождьте зовсім трохи, все буде готово.
Генрі недбало оперся про стільницю, затримавши господаря:
- Послухайте, люб'язний, ви не підкажете де в цьому місті можна орендувати пристойний будинок?
— Знайдіть житло на довгий термін? — Очі господаря зацікавлено блищили. — Вважайте, вам пощастило. У цій справі у мене є дуже корисні зв'язки, я підберу вам гідний варіант.
Генри задоволено кивнув:
- У такому разі, я покладаюся на вашу допомогу.
— Який тип житла воліє шанований гість? Я з радістю допоможу підібрати гідного власника, але люб’язно поцікавився господарем готелю.
Генрі на мить задумався, оцінюючи свої пріоритети, і відповів:
— Мені б підійшов просторий двір у тихому районі, подалі від міської метушні та зайвих очей.
Господар м'якший прищурився, перебираючи в уяві варіанти.
— Ясно. Завтра ж переговорю з потрібними людьми і представлю вам кілька відповідних місць.
— Я буду дуже вдячний. — Генрі коротко зробив п’ять срібних монет на стіл.
Трактірщик снорво змахнув плату в кишеню, розлившись у приємній посмішках.
- Не варто подяки, пане, все буде гаразд.
Невдовзі ми отримали вечерю: важкий глиняний горщик з ніжним тушевим м’ясом, доповнений гарніром зі соковитих листяних овочів, яких Генрі не знав. Здебільшого страву додавали свіжих гарбузових хлібин, від яких і далі падав апетитний пар.
Глибокої ночі Генрі переконався, що Райєн - це місто, яке ніколи не спить по-справжньому. Команндантського годинника тут не існувало, навіть у ранковий час по вулицях знову були тіні перехожих, а з найближчих проулків доносилися хриплі викрики підвипилих жителів.
Ледве розвело, Генрі відкрив очі. Слух, обгострений чіпом, зафіксував внизу голос: господар готелю вже приймав відвідувача — очевидно, того самого маклера. Оскільки постояльець ще не спускався, візитер терпеливо чекав в загальній залі.
Коли Генрі вийшов до них, господар поспішив представити їм гостя:
— Дозвольте, це пан Джеррант, він підшукує віддалений двір. Колен - це знавець нерухомості в західній частині міста, він має найкращі ключі району.
Колен справив сильне враження: його голову венчала громіздка чавма, кругле обличчя кидало від достатку і величезний живіт натякав на вагу, яка підбиралась до трьох сотень цзінів [150 кілограмів]. Усміхнувшись, він відчув таку сильну реакцію, що очі ставали ледь помітними ниточками.
« Пане Джеррант, мої пропозиції варіюються від десяти срібних до десятьох золотих монет на місяць », — сказав Колен, вивчаючи клієнта. — На який бюджет ми орієнтуємося?
— Десять золотих? — Генри злегка підвів брови. Ціна виявилася вище його попередніх розрахунків. Помовчавши, він додав: « Ми граничаємо однією золотою монетою. Головна вимога залишається незмінною — тиша.
Колен став ще міцнішим, наче заглядав у душу Генрі.
— Справедливо. Здається, у мене є саме те, що ви шукаєте.
Ззовні їх чекав запряжений екіпаж. Генрі зайняв місце в кабіні, і вони попрямували до Західної частини Райна. Минувши шумний ринковий район і перейшовши на широкі магістралі, вони нарешті заглибилися в тихі квартали.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu