Ця думка змусила його на мить заміряти. Якщо тут живе могутній чарівник, то чому така дорогоцінна реліквія кидається без видимої магічної охорони? Генрі, який був учнем другого рівня, міг вільно підійти до неї і тому будь - хто маг сильніший зробив би це простіше.
Логічної відповіді не було. Генрі, подавши дедалі більше занепокоєння, продовжив свою роботу і намагався якомога тихіше та обережно діяти, щоб не одряпати поверхні стародавнього каменя.
Через півгодини фундамент було повністю очищено. Генрі вперся плечем у холодний камінь і настояв усім вагою — плита з скрегітом піддалась. Секундний спалах космічного зміщення, і масивний моноліт зник у надрах кільця. Вільне місце в артеріотеці миттєво скоротилося майже до нуля.
Генрі окинув очі розвородженої яму і ненавмисно почухав затилок.
— Якщо власник повернеться і застане мене тут, виправданнями я не відбираюся.
Маг, який може керувати такою територією, очевидно мав силу, перед якою Генрі був беззахисний. Я лише покладався на удачу і сподівався, що власник затримається в своїх подорожах. Якщо ми протримаємося до світанку і покинемо цей сектор, він буде поза досяжністю.
Вилазка виявилася надзвичайно продуктивною: солідний запас алхімічних інгредієнтів і ця незамінна знахідка виявилися дуже ризикованою. За підрахунками ІІ, до світанку залишалося не більше 30 хвилин. Якщо інформація старого коваля була правильна, це був його єдиний шанс на безпечний відхід.
Залишилася лише одна невизначеність: поведінка павуків. Примарні тіні коваля зникали з першими променями сонця, але лісові хижаки були істотами із плоті й крові. Чи стане зграя в свої нори?
Генрі ще раз обійшов площу, уважно вивчаючи кожен темний куточок землі. Кам’яне різьблення та орнаменти на стінах, хоч і дихали старістю, виявилися звичайними декоративними елементами. Більше нічого цінного знайти не вдалося.
Упевнившись, що локація повністю обстелена, він приглушив світло ліхтаря і обережно підійшов до виходу, не висунувшись назовні. Глибока Сінева викрила звіт: зовні все ще кишать павуки, хоча горизонт вже почав потріскуватися передсвітною серветкою.
Генрі голосно зітхнув, відчуваючи, як напруження в м’язах поступово відпускає.
— Скоро світанок. На щастя, закони природи діють постійно.
Небо налилося світлом, а поведінка зграї різко змінилася. Павуки, які вистрибували в околиці, засмучуються і потягнулися до своїх гнізд. Ті, що несли караул біля входу, почали бурхливо перебирати лапами і втрачали інтерес до охороні території.
Через десять хвилин відступ став масовим. Багатотисячна орда розвернулась і одним потоком попрямувала в клуб соснового бора.
Гучний, сухий шорох мільйонів хітинових лапок, який ще вночі змучив кров стинути в жилах, тепер звучав для Генрі слаще будь-якої музики.
Він замер у тіні арки, вичікуючи ідеальний момент. Навіть коли сонце повністю викате з-за горизонту, заливаючи ліси яскравим світлом, Генрі не поспішав, чекаючи на останні тіні в заростях.
Ліс зустрів його тишиною, зрізаної лише білими нитками павутини на гілках. Генрі безшумно подолав чащу і вийшов до опушки, де мало розташовуватися поле. Але побачене змусило його зупинитися.
— Координати вірні, пам'ять мене не підводить, — прошепотів він, озираючись. Згідно з його даними, саме тут повинні були лосось плантації « Вуса дракона » та інших рідкісних рослин.
Замість доглянуті бур’яни розстелялися дике спустошення: колючий кущ, сухі низькорослі рослини та густа килими з бур'янів. Генрі підійшов ближче, досліджуючи стан ґрунту — жодних ознак догляду за землею протягом останніх десятиліть.
- Що тут сталося? — У його голосі прозвучало щире здивування.
— Глибока Сінева, підтверди місце. Ми справді живемо на тих полях, де вирощувалися інгредієнти для елітних зелень?
Глибока Сінева майже миттєво відреагувала, вивівши рівні рядки аналізу в полі зору Генрі:
« Складаючи рельєф місцевості, ви можете сказати, що ця локація є зоною магічних складників класу “Уса дракона ” становить 99,99 %».
Генрі повільно обвів очі околиці, фіксуючи найменші зміни ландшафту.
- Здається, я не помилився, — ледь чутно пробурмотів він, швидше підтверджуючи свої висновки, ніж звертаючись до когось. — Проблема не в мне.
Недавнє землеробство, яке він бачив вночі, зникло. Навіть накатана дорога, яка простягалася між полями, ніби випарувалась і стала неторкуваною дикою порослою. Генрі почав роздумувати і вирішив піти до соснового лісу. Він рухався обережно, перекатуючи стопу з п’ятки на шкарпетки, щоб не куснути сухої гілки і не видати свого присутності понад шумом.
Коли він досягнув межі, з якою опушка ледве виднілася попереду, то застиг і почав систематично вивчати чайку.
"Паутини більше немає..."
Зацікавлений візуальний огляд підтвердив догадку: липка сіра пелена, яка обкутувала сосни, повністю зникла. Уночі земля буквально впала в неї, але тепер під деревами лежала тільки чиста опухла хвоя.
« Дивно. Щойно, залишаючи печеру на світанку, я бачив уламки ниточок біля входу і свіжі борозни від ніг на землі. А зараз в лісі не залишилося жодного сліду."
Несподівано Генрі прошила різку думку: якщо поля зникли і зникло павуків, то що сталося з руїнами в глибині печери? Опинившись у шоку, він розвернувся і поспішив назад, вирішив перевірити вихідну точку.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu