« Я в тій же пастці. Але як Роберт знайшов вихід? Які правила цієї гри?» — Генрі почав методічний огляд. Перший поверх виглядав нормальним: типова вітальня, пов’язана з кухнею. Ніяких магічних кіл або явних аномалій.
◯Система: Зовнішнє сканування другого поверху... Живі цілі відсутні.
Генрі знав ціну цих звітів у проклятому місці і не розслаблювався. Він активував три рівні магічних щитів і почав підніматися сходами.
У домі панувала темрява. Генрі думав, куди зник той жовтий світ, що він бачив ззовні. На першому поверсі не було ні ламп, ні свічок.
А позаду його спиною все ще лунали кроки — ритмічні і важкі, наче за ним йшли двоє невидимих конвойрів.
Генрі помер на другому поверсі. Посередині кімнати стояв обідній стіл, на якому було повно сиріт. У центрі її лежить відірвана людська пензля. Рувні краї тіла і кров, що з’явилася на поверхні, вказували на відокремлення кінцівки зовсім недавно.
« Ця рука... Я її вже бачив".
Відчуття неприємного опанування осіло в думках. Він підійшов ближче: поруч з тарілкою обережно лежали ніж і виделка, а стілець був злегка відсунутий, наче невидимий едок тільки що закінчив трапезу і покинув місце. Не торкаючись речей, Генрі рушив далі.
У спальні його чекала нова "спостеріго". На підвіконні лежало відсічене стегно; густа кров повільно стікала по рамах, утворюючи на підлозі темну ялинку. Решта приміщення була зосереджена на мирних і домашніх умовах.
« Семейне фото?»
На приліпленій тумбі стояла рамка. Батько, мати і маленька дочка усміхалися з пожовтілих паперу. Але обличчя в них не було, замість рис на їхніх головах була ідеально гладка й гладенька шкіра.
У домі запанувала неприродна тиша, яка порушувала лише мерзенний звук: кап... кап... кап...
Генрі знову змінив свій погляд на обрубку ноги. Вище коліна звисали щускути тканини, заплямовані кров’ю.
« Це... Штани Роберта.
Пам'ять чіпа миттєво видала зображення: колір, фактура і плетення ниток в точно співпадали з одягом лицаря, який все ще стояв на вулиці.
« Якщо він там, то чиє тіло тут? »
Генрі несхвально заміряв на відірваній кисті, що лежала на столі. Пам’ять про те, як сухі пальці та вузенькі мозолі підкинули образ, було надто добре відомо йому.
Багатолітні тренування з кинджалом залишили на шкірі незгладимий слід у вигляді дрібних шрамів і особливих ущільнень.
« Дивно, що вона здалася мені знайомою».
Спочатку, побачивши моторошний натюрморт, він відчув лише тривожне занепокоєння і не вирішував зв’язку з провідником.
Він стояв на вулиці, живий і здоровий. Як людина могла так швидко перетворитися в грудку розчленованої плоті? Генрі повільно поклав на місце групи, намагаючись не зачепитися коло стегон і змусив себе відвернутися.
Він вийшов з кімнати, тільки на периферії зору відмітив нерухому руку на столі, чий жест тепер здавався зловісним знаком.
Оглядаючи позосталі кімнати другого поверху, лише підтвердив найгірший страх. У кожній з них лежав по одній кінцівці, наче в акуратно розпущених пастках.
Стіни тут також були ввішовані фотографіями — одиночними та групами, але замість облич на зялях зіяли гладенькі і порожні плями. Не виявивши нічого значного, Генрі попрямував до сходинок на останній рівень будинку.
Третій поверх був низькою мансардою. Важкі дубові балки нависали так низько, що Генрі довелося пригнути голову, щоб уникнути зіткнення з деревиною. Коли він ступив на скрипучі дошки підлоги, то завмер. Від самої драбини до далекого вікна простягався густий, підсохлий кривавий слід, ніби по підлозі волокнули щось важке. Подивившись у кінець шляху, Генрі побачив голову під подушком.
"Роберт..."
Генрі підійшов ближче, озираючись на спотворені риси. Обличчя було вирубано страшними, розмитими ударами; глибокі борозни майже стерли людське обличчя. Краї вивернулися назовні, накриваючи тьмяний блиск білої кістки в оточенні розшарпаних м’язів.
« Вдарили сокирою. Судячи з глибини та характеру сколів на кістки, удари наносилися із жахливою силою."
Холодна хвиля липкого страху пройшла по спині. Генрі сам вмовив Роберта стати його провідником, і тепер той прийняв люту смерть. Думка про те, що тіло навіть не можна зрадити землі, на мить здала горло, але аналітичний склад розуму швидко взяв над емоціями.
« Нужно шукати вихід» — гумував Генрі, повільно хитаючи головою.
Ситуація була критичною: якщо Роберт, який мав силу Великого лицаря, загинув тут, не встигши видати жодного звуку, то його життя висіло на волосинці. Генрі ще раз озирнувся на мансарда, але бачив тільки непотрібну мотлоху і пилові дрібнички. Там не було важкого сокиру, який став знаряддям вбивства. Не виявивши зачіпки, він почав спуск.
Дім зберігав труну мовчання. Генрі ще раз побіжно перевірив кути першого поверху, але картина не змінилася.
« Роберт мертвий, але частини його тіла розкидані по різних кімнатах. Куди ж решта?» - Ця ідея не давала спокою, поки він йшов до вікна.
Генрі сподівався, що зовні все ще стоїть той, інший Роберт, але ледь він наблизився до скла, як відсахнувся. До прозорої перешкоди з тієї сторони було впритул притиснено людське обличчя. Роберт пильно вдивлявся у сумрик кімнати, ніби хижак, який вистежує здобич.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu