Усередині вагонів на підлозі була надійно закріплена компактна піч з загартованої сталі. Генрі запалив у ній вугілля і поставив кип'ятитися глек з каву. Конструкція була зроблена на сумління: дим виходив у в’язку витяжної труби, а на випадок надмірного жару Генрі привідкрив невелике оглядове вікно.
Поки вода дійшла до кипіння, він розкрив старий фоліант з кресленнями заклинання « Темний енергетичний щит», занурившись у складну геометрію магічних потоків.
Незабаром інтерфейс чіпа знову ожив, видаючи результат другого обчислення.
Задачі завершено. Рецепт зеленини для духовної енергії: чиста вода — 100 мл, зоряний кристал - 50 г, порошок соняшника із чорною каймою — 5 р; ефірна олія галюциногенної трави — 4 краплі... 8.
Генрі випадково нахмурився, пробігаючи очима список.
— Інгредієнти не з дешевих. Глибока Синеєва видає бездоганні формули, але кожна з них влітає у копію.
Він вирішив тимчасово відкласти і цей проект. Навіть якщо підрахунку чіпа були еталонними, будь-яка помилка в процесі варіння могла призвести до поршодорих матеріалів, а його поточні фінанси не дозволяли так ризикувати.
Через шість днів подорожі на горизонті з’явилися обриси Штормграда. Дорога не була мирною: двічі їм перешкоджали шайки голодних розбійників — нещасних людей, які допустилися крайності бідності та байдужості місцевих лордів.
Однак Генрі мусив створити найпростіше бойове закляття, як їхня рішучість випарувалася. Грабіжники падали по ногах, втикаючись обличчю у дорожний пил і благаючи про милість. Варто зазначити, що місцеві феодали приймали Генрі з показним захопленням — повідомлення про визначний гостев перед возом.
Коли Генрі дивився на дичі та вина, столи в замках, він не міг пригадати виснажених людей бродяга і лише сухо гойдав головою, відзначаючи соціальний диссонанс.
На підступах до Штормграду почали потрапляти кінні патрулі у повній бойовій хмарі. Перша ж перевірка пройшла без найменших замінок: золотий герб клана Бенкс на дверях возки і два рекомендаційних листи від графа Хуена діяли куди переконливіші будь - яких слів.
Одне з листів призначалося герцогу Теодорові, але Генрі не квапився на візит. Це був лише « золотий квиток » на випадок крайньої ускладнень. Його головною метою був голова місцевої асоціації шукачів пригод — єдиний, хто міг допомогти вийти на слід Роберта.
Південна воза йшла по тракту ще пів дня, поки в мареві не проступили стіни Штормграда. Місто стримувало свою велич, бо його укріпляли набагато вище і могутніше від того, що захищали Маркфіл. Кожна тріщина в камені, кожна зубчаста вежа дихала історією стародавніх битв.
- Пане, куди накажете привести коней в першу чергу? — запитав Сід, коли вони проминули міські ворота.
- Хуен згадував про резиденцію клана в цьому секторі? — уточнил Генри.
Перед від’їздом граф наполегливо радив зупинитися саме там, заявляючи, що це найбезпечніше місце для ночівлі.
Сид впевнено кивнув.
- Звичайно. Торгова гільдія клана володіє тут дуже солідними активами.
« У такому разі, спершу влаштуємось там і потім відправимося до Асоціації », — сказав Генрі.
- Слухаюсь! — Сид з помітним ентузіазмом кликнув вожками. Після прибуття до Штормграда його бойовий дух зміцніло.
На кожному кроці вплив клава Бенксу був такий: вивіски прикрашали таверні, ігрові доми, заїжджі подвір’я і навіть лавівки. Ця праця пронизувала усі сфери міського життя.
Повозка загальмувала біля входу до « Бенкса ». Працівники швидко реагували: конюх забрав коней у критий двір, а обслуговуючий вже готував для Генрі найдешевшим і розкішним місцем на верхньому поверсі.
- Ти знаєш, де знаходиться будинок Асоціації? — запитав Генрі, забираючи важкий мідний ключ.
Сід відповів миттєво.
- Звичайно, пане! Я бував тут десятки разів з дорученнями від голови і молодого пана. Я знаю кожну підворотню, як свої п'ять пальців.
— Тоді веди, — кивнув Генрі.
На той час коні вже стали на свіжих і витривалих скакунах, готових до нового переходу.
Спочатку розкішна і висканна карета клана Бенкс не виділялася в загальному потоці на вулицях Штормграда. Такі екіпажі були скрізь, а багато місцевих виїздів мали набагато більшу вагу і більш розвинену красу.
У штаб-квартири Асоціації шукачів пригод височіло монументальний п'ятиповерховий будинок. На першому поверсі стояв просторий зал завдань, наповнений суєтою і гулом голосів: десятки шукачів у характерному похідному спорядження знову були між стоянками, вивчаючи свіжі контракти.
« Цікаво, як там Еміль та інші? » — нецікаво поставився Генрі. У пам’яті з'явився образ старого товариша, який також подався в найманці і тепер разом із Джимами та іншими хлопцями заробляв на хліб, виконуючи небезпечну роботу.
Раніше Генрі оселився в Луних Лесах і написав листа, але його звістка тривала дуже довго. Це було бездонне море, до прибуття корабля Континента Корсон і подолати тисячі миль суші, ризикуючи втратитися через будь-яку аварію.
« Еміль мав уже народитись, якщо це правильно. А я, як ні крути, його хрестний батько." Ці скороминущі спогади змусили обличчя Генрі на мить пом'якшитися.
"Марко..." - думки героя повернулися до похмурих матерій. Навіть у ієрархії Хіжини Грін Марко мав сильний чарівник першого рівня.
Бідному барону Баку не пощастило зустрітися з ним: весь клан був безжалісним вигубленням, і лише Емілю, єдиному потомці, чудом вдалося вцілити.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu