Зваживши ризики, він безшумно ковзав під сидінням високих дерев.
На периферії гриби, які спали, ставали дедалі рідше.
Глибини лісів місячного Світлана таїли в собі потрійну небезпеку: хижі чарівні звіри, аномальну флору і навіть ще гірше — патрулі з Хіжини Ґрін.
Ноги товпилися у важкому, багатошаровому килимі з листками, товщина якого подекуди становила 30 сантиметрів.
Однак завдяки постійному скануванню чіпа Генрі рухався впевнено, не боячись задовольнити підступні ями під гниючим покривом.
Він не занурився в дебри більше, методично обшаруючи найближчі сектори. За годину напруженого пошуку його здобиччю стали вісім Сплячих грибів.
« Піднімайся на їхньому місці набагато вище, ніж у передмісті. Ось тільки... надто тихо."
Генрі не почув жодного живого звуку під зводами дерев, і навколо запанувала зловісна майже мертва тиша.
Уловивши цю дивну аномалію, він завмер і почав повільно озиратися.
Побачивши його, він нахмурився: у гірському лісі завжди гуляє хоча б слабкий сквозень, що змушує листя шелестіти, а траву — клонуватись до землі. Тепер же квіти, а в давнину стовбури застигли у страшному оціпененні, наче на старій фотографії.
Після того як Генрі відчув холод у грудях, він почав складати планомерно відступати за допомогою масивного дерева на відстані 10 метрів.
Однак відстань до стовбура не скорочувалася ні на п’ядь. Він зупинився, змушуючи себе зберігати крижаний спокій.
Повільно опустившись на горщики, він доторкнувся до своєї соковитої трави.
Високі стебла, що доходили йому до пояса, раптово пожахли, з’їлися і на очах розсипалися в сірий попіл.
— Чи маніпуляція голубого Сина за цей період була аномальні зміни? — Він запитав упівголоса. Візуальний ряд суперечив здоровому глузду, але інтуїція кричала про небезпеку.
— Не виявлено, — безстрасно відповів чіп.
- Перевір стан моєї свідомості. Чи існує ймовірність впливу зовнішнього характеру або того, що ви будете в ілюзії?
— Психічні та когнітивні показники в нормі, — відповів відразу.
Генри помрачнел. Блукати навмання в таких умовах було вірним самогубством: існувала велика ризик остаточно загубитися у просторній аномалії, подібно як це трапляється в Загубленому Морському Тумані.
« Почекай... Загублений Туман..."
Пам'ятаю, як він сказав: "Метоод медитації зоряного неба" допоміг йому співієнтуватися і вирватися з подібного заходу в минулому. Генрі, занурившись у медитацію, спробував знайти ментальний зв’язок з розташуванням небесних світил. Через секунду його обличчя закаменилося. Він не лише відчув чотири зірки, але й зазнав катастрофічних змін у небосводі. Розташування і кількість сузір’їв не мали нічого спільного з звичайною картою.
« Це небо... Ніби я опинився на іншій планеті."
Ситуація була критичною. Небесні тіла підкоряються суворим законам руху, і картина над головою не може змінитися за добу, якщо простір навколо тебе не вивернулося навиворіт. Генрі глибоко зітхнув, випробовуючи алгоритм дій. Не можна було просуватися крізь сліпу силу, яка просочувала це місце і навертала його до пороху, як необачну траву.
Кхм... кхм...
У вакуумі цієї мертві тиші раптом розчавилося слабке, преривисте дихання — далекої, але чіткої. Невдовзі в радіус дії зондування Глибокої Сіневи потрапили троє. Це були виснажені чоловіки, які бігали на межі сил. Той, хто очолював групу, був одягнений у розкішну магічну мантію з золотим шиттям по краях. На грудях у кожного чітко виднілася емблема Хіжини Грін.
— Глибока Синева, аналіз цілей. Рівень загрози.
Над головами втікачів у полі зору Генрі випливли напівпрозорі рядки даних:
▪ Сила: 6.2, Лівкість: 6,8; тілосписання: 7.0, Дух: 18.9
▪ Сила: 3.7, Лівкість: 2.9; тілоспання: 4.1, Дух: 9.5
▪ Сіла: 3.5, Лівкість: 2.5; тілосписання: 3,5. Дух: 8.3
Фізичні параметри всіх трьох перевищували показники Генрі. Особливо вирізнявся лідер — його дух відповідав рівні учня третього розряду, а тіло було розвинене під стати магічними здібностями. Шляху до відставку були відрізані, і Генрі безшумно ковзав в густий кущ. Укриття було примарним: якщо найменший контакт з гілками в’янув, він обсипався піском і був присутній.
- Пане Луен! Ми вже в межах лісу Лунного Світла, тут великий ризик зіткнутися з їхніми дозорами! — Прохрипел на бегу молодший учень, чиї показники були найнижчими в групі.
Луен, учень третього розряду, мітнув назад повний люті погляд і зірвався на крик:
— А який у нас вибір? Я краще приму смерть від рук магів лісу, ніж дозволю тому монстру нагнати нас!
Другий учень, важко дихаючи, підхопив:
— Пан Луен — рідний брат майстра Марко. У лісі місячного світла навряд чи проллють його кров. Якщо ми заманимо Шіволу на їх землю, то зможемо нав'язати бій на своїх умовах.
— Ідіот! Ми ще не вибралися! Я спалив коштовний демонський артефакт тільки заради того, щоб виграти ці мізерні хвилини! — Луен різко прискорився, миттєво збільшивши дистанцію.
Решта учнів повністю обернулися від розпачу поглядів. Лідер був значно швидшим, а отже, монстром, який ішов по п'ятах, першим розправиться саме з ними. Вони рвалися вперед, їхні обличчя почервоніли від задньої напруги.
Генрі випадково зніс зуби, почувши це ім’я. Перед очима стояв образ чоловіка, який учинив різанину в замку і застрелив клан барона. Марко також заявляв про свою належність до Гіжини Ґрін.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu