Довге перебування в тісній, пропащеній сирості каюті врешті - решт виснажувало Генрі. Цей пристрій дозволяв нарешті вийти на свіже повітря. Ледве він відкрив двері, як зіткнувся з Ліліан — вона якраз виходила із сусіднього приміщення в легкій прогулянці з тугим корсажем.
— Вирішив піднятися на палубу. Внизу стало занадто душно, — пояснив він.
« Я буду з тобою, — відразу ж відповіла дівчина.
Нагорі мілководдя вдирали рибу або спали прямо на дошках, згорнувшись у воду. Іноді вони заглушували блискавку хвиль об борт.
Маг Діно нерухомо стояв на баку, стискаючи в руках латунну підзорну трубу. Він озирнувся на учнів, які прийшли, але не проколов ані слова і повернувся до спостереження за горизонтом.
Раніше він суворо наказав всім залишатися в каютах, щоб у разі небезпеки не витрачати час на захист: його пріоритетом була доставка « різної крові» в метрополії.
Однак Генрі, який майже не виходив зі свого сховку, пробачав такі вольти.
Генрі відшукав віддалену ділянку, оперся на поручні і з насолодою надихнув просолений морський бриз. До горизонту простягалася лазурна гладка, без жодного натяку на тверду землю. Піна у форштівні виблискувала в променях сонця, розсипаючись міріадами бризок. Ліліан стояла поруч, підставивши обличчя вітру, який ігріво перебирав її золотисті локони. На жаль, у цьому безвиході з’явилась ілюзія — звичайні мандрівники на розкішному круїзному лайнері.
- Ви двоє! Негайно в каюту! — Громовий окрик Дино розірвав тишу. - Щось наближається!
Генрі, не марнуючи часу на питання, мертвий халгар вчепився у зап'ясті Ліліан і ривком потягнув її до найближчого люку. Він був занадто проникливим і знав, що коли офіційний чарівник охоплений тривогою, то насувається щось катастрофічне. Дівчина на мить поспішала, але швидко влаштовувала себе і пішла слідом за ним.
Незапний оглушливий гуркіт затряс небо.
Іслонська тінь накрила палубу, і хвиля жахливого тиску вражала людей у дошки. Генрі і Ліліан впали поруч, не в силах поворухнути навіть пальцем. Їхні пальці інстинктивно переплелися, шукаючи хоч якусь опору в цьому хаосі.
Генрі, незважаючи на тиск з боку інших, ледве повернув голову до неба. Над щоглами, засяя сонце, завів Дракон. Величезний чорний ящер здавався народженням первісного кошмару — він був настільки великим, що людське око не міг охопити його повністю.
— &%@!%! — Пророкували створіння, розтягуючи пащу з кишками завбільшки з добрий кинджал.
Ліліан, що лежить поруч, затамувала подих.
— Це драконячий язик... — Прошепотіла вона, блідея.
- Ти розумієш, що він говорить? — Так само тихо запитав Генрі.
— Тільки окремі склади. Мені бракує знань для перекладу...
На носі корабля продовжував стояти Діно. Дивлячись прямо в очі стародавньому монстру, він твердо сказав:
— ✔#@%@su.
Дракон відповів низьким риком на тій же мові, яка для несвященного вуха звучала як скрегіт каміння.
Діно змахнув рукою, і в той же момент на палубі виникла гора скарбів: звалища золота, рідкілі перли та розсипи коштовного каміння. Таке багатство могло б купити ціле королівство.
Чорний дракон почав знижуватися. Могутні змахи крил піднялися на справді шторм; велетенські хвилі захопили корабель, швидко промочивши Генрі та Ліліан до нитки. Тонкая тканина дівчини намокла і щільно обгорнула її тіло, ставши практично прозорою. Магічна аура тиску змушувала їх притискуватись один до одного майже впритул.
Ліліан опустила погляд вниз, побачила стан свого одягу і миттєво спалахнула густим рум'янцем.
- Закрий очі, швидко! - Прошила вона від сорому.
Генрі слухняно затиснувся, намагаючись зберегти серйозний вигляд, але кутки його губ мимовільно прокололися в усмішку. Це скороминущий вияв веселощів привів дівчину в ще більше шаленство.
« Справді... Це було неймовірно." Мигнула в голові хлопця непрохана думка.
Тим часом дракон з шумом втягнув ніздрями повітря і, наче звичайна підкормка, заковтнув усі підстави.
— he%... > ... _! - Ящер заворотив, у чиєму голосі все ще лунало невдоволення.
У правій руці Діно раптово спалахнула бойова палиця, яка перевищувала метр завдовжки. Маг мовчки підняв зброю, не зводячи важкого погляду на дракона. Між двома силами виникла небезпечна напруга.
Чорний дракон, очевидно, відчувши загрозу похилого віку, обережно завмер. Змахуючи крилами, він різко змив повітря, описав велике коло над судном і невдовзі зник за горизонтом.
— Жадный крилатий ящер! — Пробурмотів Діно, проводячи похмурим поглядом чорну тінь дракона, яка ховається за горизонтом.
Пташина палуба була досить похмурою, бо більшість моряків лежав без почуттів і в багатьох з рота йшла піна — аура вищого хижака виявилася непосильним тягарем для простих смертних. Лише ті, хто досяг рангу Рицаря, зберігали таку ясність.
Як тільки задушливий тиск спав, Генрі піднявся першим. Він різко зірвав з плечей свою мантію зі щільної чорної тканини, яка не ставала прозорою навіть від морських бризок, і накинув її на плечі Ліліан.
Дівчина, яка визирала в цей момент на рідкість, поплотніша закуталася у важкій тканині і не проколола ні слова, швидко сховалася в каюті.
Генрі не пішов за нею відразу. Дочекавшись, поки Діно трохи заспокоїться, він підійшов ближче і негромко запитав:
- Пане Діно, що це за істота?
— Проклятий червь! Ці свавільні створіння з драконячого племені взяли за звичку грабувати будь - яке судно, що наважувалось перетнути їхні води. Якби не ризик пустити корабель до дну в розпал затору, я б особисто виточив із цієї ящірки жир для каютних світильників! — Проричав Діно, і в його голосі сквонула справжня лють.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu