Залишилося тільки двоє. Кинувши зброю, вони впали на коліна і обхопили голови руками, тремтячи від великого дріжджі.
— Я питаю, чи ви відповідаєте, — сказав Генрі з жахом.
— Добре! Ми все скажемо! « В’язні не скидали очей зі сталевої цибулі за спиною хлопця, тремтячи перед вправою стрілка, яка могла б легко обірвати життя навіть титулованого лицаря.
— Хто ви?
Наїмники засумнівалися, усвідомлюючи іронію долі. Цей чоловік майже винищив їх, навіть не поцікавившись, чия кров проливається. Для них він став втіленням бога смерті. Нарешті один покірний видав:
- Ми підлеглі лорда Бехарда Симона.
— Ваша мета. Не обманюйте себе, що ви прибули сюди на весілля. Генрі почув про небезпечний холод.
- Ми йшли на Тиквенну ферму... грабувати, забрати припаси. Раніше тут ніколи не було охорони, — відповів той, що сидів зліва і не сміявся підняти голови.
Генрі мовчки обнажив довгий меч. Коротий змах — і голова того, хто розмовляє по траві.
« Тепер ти кажеш, — сказав він останній чоловік.
Обличчя чоловіка було забризкано кров'ю товариша, але він не смів навіть поворухнутися, остаточно зламаний.
— Мы... Ми повинні були напасти на замок барона Бака, - прохріпел він. — Приказ був затаїтися в околицях. Нам сказали, що в день весілля барон помре, і тоді ми, об'єднавшись з іншими групами, повертаємося всередину. І ще... у замку вже є зрадники.
Генрі та Еміль обмінялися короткими поглядами, миттєво оцінили масштаб загрози. Допитавши його і переконавшись, що той виклав все підчисту, Генрі подарував йому швидку смерть.
— Здається, Симон втратив розум. Він не побоявся зачепити навіть честь герцога Тюльпанів, — похмуро подався Емілю, витираючи клинок. — Мабуть, йому набридло жити.
Якщо нальотчики були впевнені в смерті барона, значить за цим стояв хтось із чарівників, пов'язаних з Симоном. Тільки магія могла гарантувати усунення майстра рівня Великого лицаря.
- Треба негайно повертатися в замок і попередити барона. Можливо, ми запізнюємось, а Еміль різко розвернувся на ферму.
Подорож від Тиквиного ферми до пологового гнізда тривала не менше семи днів, а лише чотири дні перед одруженням.
Вони мчали на межі дозволеного, переїдаючи прямо в сідлі і даючи собі коротку відпочинок лише тоді, коли світ починав плисти перед очима від виснаження.
Через три дні коні здалися. Після того як Генрі та Еміль залишили виснажених тварин на дорозі, сподіваючись, що ті пізніше знайдуть дорогу додому.
Вранці четвертого дня вони проминули передгір’я Ізумрудного хребта. У місті стояли міські мури, а повітря наповнилось гулом святковою метушнею: округа святкувала урочистий день — перебування пані Мелісси у могутній клан Тюльпанів.
— Еміль! Заходи к нам, выпей за молодих! — гукнув їх один з патрульних. Обличчя його розмальовувалося, в руці він стискав кубок, а сам ледве тримався на ногах від хмеля.
— Хто дозволив вам пити на посту? — Еміль буквально вибухнув від обурення.
- Так управитель Івен сказав... — Ікнув охоронець, безглуздо посміхаючись. — Сказав, добре вино, господа. Сьогодні Меліса заміж виходить, можна і відсвяткувати ...
— Ивен! — Еміль до болю стиснув зуби.
Старий управитель служив барону Баку десятиліттями. Скромний, виконавець, він завжди здавався втіленням надійності.
— Тепер у пана Івена виникнуть серйозні проблеми. Він перейшов межу, втручаючись у справи гарнізону, — по сухо зауважив Генрі.
Обов’язки управителя обмежувалися достатком дому; він не мав права займатися вартовими. Еміль додав глухим, важким голосом:
— Пити на посту — це смертний вирок, залізне правило. Івен не міг цього не знати. Він десятиліттями не ліз у наші справи, а значить... Він і є той самий зрадник. І, боюся, далеко не єдиний.
Коли вони вдерлися у замкову браму, картина повторилася: охоронці були п’яні і всі як один посилалися на щедрість Івена. У головному залі вже гремів бенкет — весільний свято від імені нареченої. Родина герцога Тюльпанів прислала лише одного ремісника, який тепер засідав серед гостей.
На площі перед замком столи ломилися від яств, а в центрі кружлялися танцюристи. Барон Бак з сердечною посмішкою приймав вітання від представника тюльпанів, сидячи на підвищенні. Меліса, яка була поруч, вважалася лише тінню себе: вона сиділа бліда і не торкалася їжі.
Поява виснажених, вкритих дорожнього пилюкою та кров’ю Генрі і Еміля змусила натовп змерзнути. Меліса вкинула голову, і її очі запалили полум’я.
— Еміль! — скрикнула вона, і в цьому крикі було стільки ніжності та болю, що гості здивовано переглянулися.
Барон Бак, побачивши почорнілий від гніву і втомлений обличчя вірного соратника, нахмурився:
- Чому ви повернулися? Що сталося на фермі?
Еміль швидко перетнув площу і, не звертаючи уваги на етикетку, впав на коліно прямо перед помостою.
- Вибачте мою зухвалість, пане бароне. Три дні тому ми з Генрі перехопили диверсійний загін із земель Бехарда. Пізні підтвердили, що сьогодні на вас буде вчинено замах. У замку зрубують зрадники. Ми загнали коней, щоб встигнути попередити вас. Обережно!
Барон Бак примусив себе зберегти крижаний спокій. Глибоке, майже безмежна довір’я до слів Еміля служило йому надійним якорем: у цьому світі його міг обдурити хто завгодно, але тільки не старий соратник.
« Оператор? У стінах замку інтриги і зради ніколи не затихали. Але що ця вискочка може мені протиставити?» - промайнула в думках барона.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu